Утопили мене мої, запропастили душу, тому доньці нічого не бороню…

Так, признаюсь, перший раз почула про авторку Сидонію Гнідий та про твір «Марія»!  Приємно, що забуті та не такі відомі автори зараз набувають популярності! Читаючи, я плакала…  настільки авторка відображає почуття і біль героїнь, що защемило в серці й лилися сльози…

Страждання жінки і лиха доля через втручання батьків… Молодою Катерина мала кохання Андрія, та батьки не дозволили вийти за нього заміж… От і мучиться вона 17 років з нелюбом, від якого не отримала ні любові, ні ласки. Звичайна жінка, яка хоче кохання і обіймів… а має чоловіка, який лише їсть та боки гріє то на сонці, то в хаті((

«Утопили мене мої, запропастили душу, тому доньці нічого не бороню…» слова Катерини…

У Андрія теж доля не склалась: у шинку й у горілці топив біль зради жінки, яка тільки й водила мужиків…

От настав день збирає Катерина на вечорниці доньку… Марію. І з цього моменту, зі зустріччю з Олексієм, пішла згуба… Хлопця забирають в армію. Дівчина закохується в іншого Василя і піддається його справам та обіцянкам… Сумна доля доньки Марії…

Дуже сподобалося, як мати не робила Марії докорів прийняла і підтримувала, для доньки нічого не жалувала…така сильна позиція і підтримка матері заслуговує поваги… так їй один момент теж нерви здали, але це приклад материнської любові! Та мусила поховати і доньку, і онука, тільки-но народженого…

Повчальна історія та, думаю, життєва, бо історія не нова, але важлива! От так довіра чоловіку і злі язики людей погубили дівчину…