«Вам не треба спускатись на землю…»

Мій відгук на «Військовий літун»

Сумна історія … прочитавши засумувала, яка несправедливість, та жорстокість людей…оповідання на пів годинки, читайте та діліться враженнями)

Автор занурює в психологію головного героя. Валер’ян Підмогильний, як завжди, показує нам стан душі персонажів і тут він явно виступає тонким психологом.

Історія про Сергія, який повертається додому, де його батька розстріляно, родичів утопили, тітку чотири місяці тримали в підвалі й катували, а мати втекла за кордон… Знущання комуністів і знов історія повторюється….Сергія автор описує як дуже негарного низького на зріст, із горбом на спині, з довгими руками, «як у мавпи»… Не буду все переповідати але Підмогильний досить жорстко проходиться по його зовнішності, створюючи відверто неприємний образ. В дитинстві не мав батьківської любові, та друзів… був мрійливий, мріяв поїхати до Індії та під час війни стає військовим літуном. Тітка постійно навіює йому думки про помсту комуністам, про повстання… А він потроху закохується в кузину й хоче, щоб вона була його. Одного дня він твердо це вирішує.

Тітка сходить з розуму й злягає… І як же жорстоко поводиться донька Галочка зі своєю матір’ю не хоче ні годувати, ні доглядати, лише шукає способу здати її до лікарні. Та Галочка кохає іншого, а Сергій усе ще прагне знайти кохання.

На свято Іллі влаштовують шоу літунів де Сергій був найкращим у «мертвих петлях». І коли він повертається додому, його чекає жінка-поетеса, яка зізнається, що захоплюється ним як пілотом, яка вона в захваті від його техніки в небі, майстерності…яка вона закохана! Але варто запалити світло і вона бачить його справжнього, «страшного» чоловіка. Лякається й каже жахливі слова: «Вам не треба спускатись на землю…»

Фінал пронизливо трагічний Сергій вирушає на аеродром і літає до останнього, поки не закінчується пальне…«Нехай тобі земля пухом…» мотор зітхнув, ущух пропелер, а за мить сонце захиталось і земля розкрила свої обійми…

Навіть на похороні Галочка показує свою жорстокість , в душі вона була рада, що він розбився! Адже він каліка…