Творчість Вернера фон Гейденстама мені дуже перегукується із творчістю Пера Леґерквіста та Сельми Лагерлеф.
Усі троє - шведи, усі троє - Нобелівські лауреати з літератури, і усі троє торкнулися тонкого фаустівського питання пошуку себе і розмежування віри та релігії.

Дуже цікаво співставляти те як от Пер Леґерквіст підійшов до даного питання крізь призму грішника Варавви, Сельма Лаґернеф крізь образ розбійника Єсту Берлінґа, а от Вернер фон Гейденстам - навпаки розкриває питання пошуку віри зі святою Берґіттою.

Свята Берґітта - шведська покровителька, яка проживала у XIV столітті. Моральний занепад та фінансові зловживання Римо-Католицької Церкви у період Середньовіччя стали передумовою її душевних мук та пошуку себе. Берґітта намагалася повернути християнство до справжніх цінностей, вона розкритикувала церкву та закликала до її оновлення. Єдиний шлях подолати, який допоміг би Берґітті очиститися духовно - це паломництво зі Швеції аж до Святих земель через Рим.

Проща - це не лише фізичні випробування для старенької Бірґітти, це передусім духовна мандрівка, яка дозволяє їй заглибитися у свою душу, пізнати себе та відкритися на зустріч з Богом.

Як і у творі "Сага про Єсту Берлінґа" Сельми Лаґерлеф так і "Проща святої Берґітти" Вернера фон Гейденстама простежується відтворення письменниками краси шведської природи, культурно-історичних тем, але Сельма Лаґерлеф все ж пропонує глибше відчуття фольклору. Щодо духовного пізнання себе, то, на мою думку, Перу Лаґерквісту найкраще вдалося дослідити такі почуття.