Відчуття небезпеки чи переслідування?

Гвинтові сходи від Етель Ліна Вайт це той випадок, коли слово детектив грає новими фарбами.   

Бо тут немає головного гри з читачем.  
Є будинок. Є героїня. Є відчуття, що щось не так. І далі книга не «розкручується» вона затягує. Повільно і поступово. Настільки, що ти спочатку навіть не розумієш, у який момент стало напружено. Досить цікаво усі 400 сторінок книги це опис одного вечора та ночі, але нудно точно не буде. 

Головна героїня Гелен служниця і ключ до всієї напруги книги. Її образ побудований не як детектив, а як людина, що постійно в стану напруження. Вона вразила але уважна, і саме через її погляд ведеться розповідь. 

Місіс Уоррен господиня дому. Вона уособлює зовнішній порядок.

І цікава постать доктор . Він виконує роль «розуму» ситуації. Його спроби логічно пояснити події, та сюжет постійно підриває цю логіку. Це персонаж образ віри в контроль.

Етель Вайт не будує заплутану справу вона будує стан. І якщо чекати логіки, підказок, чесної гри то буде розчарування. Тут інша механіка тебе не ведуть до відповіді, тебе ведуть до тривоги. І роблять це дуже впевнено.  
Побудова тексту викликає здивування - це довга, тягуча завʼязка, де нічого «особливого» не стається, і різка розвʼязка, яка виглядає так ніби авторка просто стикнулася рубильник. Але фокус у тому, що це працює. Бо вже посередині цієї напруги і тобі не потрібні пояснення тобі потрібно щоб це все нарешті закінчилось.  
Окремим бонусом йде іронія. Дуже тонка, майже знущальна с вона не розряджає атмосферу, а навпаки робить її ще більш нервовою. І за це сюжет хочеться поважати.  
В книзі більше гри з відчуттями, і ця гра місцями дуже жорстока.  
В загальному хочеться сказати, це не детектив який можна «переграти», тут переграють тебе як читача!якщо любите і готові не контролювати процес то книга однозначно сподобається. Якщо ні то «не засуджуємо книгу засуджуємо читачів»)