В основі твору – середньовічна легенда про мага і чародія Фауста, якому в його нечестивих справах допомагає чорт, за що потім забирає його душу в пекло.

         У першій частині твору Мефістофель, омолоджує вченого. Фаустові набридла суха, відірвана від життя  наука, символм якої є його кабінет („вузька кімната з високим готичним склепінням”). Він прагне духовно насиченого, діяльного життя, мріє вирватись у реальний світ. Для Мефістофеля людина – це слабка духом, аморальна істота, яку легко спокусити. Він веде Фауста в кухню відьми і кабачок „Авербахів Склеп”, де панує розгул ницих пристрастей, відсутній здровий глузд і тверезий розум. Фауст почувається ніяково у відьомській компанії і в п’яному товаристві кабачка,  Мефістофель же скрізь у своїй стихії. Фауст довіряється лише власному життєвому  досвіду. Мефістофель хоче спокусити Фауста: „тепер, з тим хмелем у голівці, Гелену вбачиш в кожній дівці”, але Фауст вибирає Маргариту, зовсім юну дівчину, яка зворушує його своєю простотою і щирістю. Всі її чесноти – від природи. Маргарита живе серцем і почуттями та щоденно сумлінно працює, перебуває в гармонії з собою, почувається щасливою. Фауст щастя не знає,  бо шукає його поза себе (у книжках, в авторитетах науки і богослів’я). Фауст шукає гармонійності, згоди із самим собою. Він освідчується в коханні до Маргарити. Закохані довірилися пристрасті, Фауст уперше усвідомив,  величезний обов’язок перед жінкою за ті почуття, які він в ній розбудив. Герої намагаються осмислити свої почуття.

 Гетте приводить думку, що все в світі, в тому числі кохання, підкоряється власній логіці, а не втручанню диявольських сил. Для Фауста, Бог – це краса природи, яка відбивається в очах і душі коханої людини.

        Гретхен, (зменшувальне від Маргарита), відчуває, що стане матір’ю, власна поведінка здається їй гріховною. Страх перед людським поголосом відсуває на задній план всі інші почуття, навіть кохання. Її стосунки з Фаустом припинилися, бо вона не знайшла в ньому душевної опори. Для Мефістофля, Маргарита – грішниця, яка заслуговує на довічні муки, бо вона вбила матір, і свою позашлюбну дитину. Проте, автор виправдовує Маргариту, з неба лунає голос: „Врятована!”.

        У другій частині твору Фауст потрапляє до двору безтурботного цісаря на карнавал, де перемішані реальні особи і маски, справжні турботи і гра. Мефістофель вигадує для цісаря паперові гроші і той повертається до балу-маскараду, та незважаючи на нагальність державних проблем не збирається їх розв’язувати. Далі Фауст потрапляє до світу античного міфу, де все – фантастичне, казкове. Фауста супроводжує людина в колбі –Гомункул. Він знає і розуміє все на світі (Фауст, може тільки бажати цього), але мріє про просте людське життя. Незабаром, Гомункул гине, ніби даючи цим зрозуміти, що знання істини і звичайне людське існування – несумісні речі. З міфологічного світу, Фауст потрапляє у світ поезії. Тут він виступає в образі середньовічного лицаря і одружується з Геленою Прекрасною. У подружжя народжується син Евфоріон – дух поезії. Грайливий і примхливий Евфоріон літав над землею, надто високо злетів, впав і розбився. Тієї ж миті чари розвіюються і Фауст постає у реальному вигляді. Він не залишився у світі ідеальної краси. Краса – це лише частина істини. В цей час цісар розорився через власну недбалість і паперові гроші Мефістофеля. В країні розпочалася війна, Мефістофель і Фауст допомагають цісареві, і того не бентежить, що перемога здобута чаклунством.               Головне – багата здобич у руках. Для заспокоєння власного сумління, цісар споруджує храм, на честь справжньої віри. В останній, п’ятій дії Фаустові вже сто років.Він отримав від цісаря смугу землі вздовж моря, в нагороду за допомогу у війні і має намір збудувати світлі і радісні міста. Але спочатку земло треба захистити від моря. Захопившись своїми планами, Фауст наказує Мефістофелю підпалити вбогу хатину старих Філемона і Бевкіди, (персонажів грецької міфології, які символізують щасливу старість), які мешкають на Фаустовій землі. Він робить висновок, що  смілива, допитлива людина  може досягти щастя на землі, і  ніяка зла сила не в змозі збити її з дороги. Фауст замислюється над тим, як виправити свої помилки, і знаходить відповідь:  Людину виправдовують висока мета, невтомна праця і довічна боротьба за життя і волю. За це Фауст дістає на небі повне прощення. Біля небесної брами душу Фауста зустрічає душа Маргарити. Вона простила йому і любить його, як раніше. Хор ангелів співає хвалу Богородиці і всепрощаючому жіночому коханню.

`