Нещодавно у видавництві Meridian Czernowitz світ побачила нова книжка Андрія Любки «Війна з тильного боку». І саме про неї я маю приємність вам сьогодні розповісти. Але не тільки про неї.
З перших днів війни Андрій Любка почав активну волонтерську діяльність. Майже два роки тому він оголосив свій перший збір у Фейсбуку, бо терміново треба було купити автомобіль для щойно створеного армійського підрозділу свого друга. Він сам здивувався, коли на ранок побачив, що на рахунку є грошей на два автомобілі. Це і визначило напрямок його допомоги фронту. Друзі, знайомі й зовсім незнайомі люди скидали свої пожертви на волонтерський рахунок Андрія, а він разом зі своєю командою організував повний цикл забезпечення військових підрозділів автомобілями: від пошуку їх за кордоном і аж до доправлення відремонтованих та перефарбованих на лінію фронту. Отож війна заставила письменника полишити свій основний фах і зайнятися справами, які в той час були кориснішими.
Ця діяльність дала можливість Андрієві побачити життя зовсім з іншого боку, познайомила з багатьма людьми, про яких, мабуть, ніколи б і не довідався, якби не війна. В цьому новому воєнному житті були як небезпечні та трагічні моменти, так і смішні та курйозні. І, зрозуміло, що він, як письменник, не міг не фіксувати все це. Тож згодом він почав писати свої короткі воєнні замальовки та роздуми, які потім стали основою збірки «Війна з тильного боку».
Саме з протилежного від фронту боку автор описує цю війну. Він неодноразово був на фронті, бачив життя та побут тих, хто захищає нас зі зброєю в руках, хто ризикує кожен день втратити на цій війні своє здоровʼя, а нерідко й життя, та його погляд на все це - це погляд людини цивільної, людини з тильного боку війни. Окрім того, і назва збірки, і суть написаного в ній, показує, що сьогоднішня війна це не тільки лінія фронту. За тисячу кілометрів від бойових дій війна теж триває. Ми всі вже два роки живемо в цьому воєнному стані не дивлячись на те, де перебуваємо фізично. Війна краде у нас наше життя, краде час, який ми мали проживати зовсім по-іншому. І про все це автор пише у своїх «шляхових замітках». Його розповіді - це своєрідний щоденник, який він веде, задля того, щоб не втратилися, не затерлися в памʼяті моменти того життя, яке йому і всім нам не з власної волі доводиться проживати.
Слово «щоденник» наштовхнуло мене на думку, що хочу розповісти й про зовнішній вигляд цієї книжки. Бо тут закладена певна метафоричність. Річ у тім, що вона зроблена у вигляді блокнота-молескіна із притаманними для такого записника закругленими краями та гумкою, яка його фіксує. Це натяк на те, що автор веде свій щоденник, а тепер довірив нам його прочитати. Окрім того, книжка проілюстрована фотографіями, які стилізовані під графічні малюнки олівцем. Це алюзія шляхових замальовок. Ідея такого дизайну належить самому автору і мушу визнати, що вона блискуча. Книжку неймовірно приємно гортати чи просто тримати в руках. Макет зроблений так, що в книжці є чисті сторінки, на яких читач може робити замітки, долучаючи тим самим і свої ремарки до авторського «записника».
Говорити про якість текстів Андрія Любки зайве. Він пише їх перфектно. Це може підтвердити кожен, хто хоч раз читав якусь його книжку. Андрій володіє особливим талантом висловлюватися про складні речі просто і зрозуміло. Тому його тексти так легко читати попри те, що у них порушуються складні політичні та соціальні проблеми. І ці замальовки сьогоднішньої війни йому теж вдалося написати якось так, що вони генерують емоції, але не розривають душу, спокійно, зважено та без зайвого пафосу. І головне - щиро та відверто.
Багато волонтерів сьогодні возять допомогу на лінію фронту і мають можливість бачити досягнення та проблеми наших збройних сил не з переказів. Немало також є людей дотичних до літератури та мистецтва, які їздять до Європи та Америки з метою культурної дипломатії, доносячи західному суспільству правду про нас та нашу війну. Але досвід Андрія Любки є доволі унікальним, він поєднав ці два кардинально різні вектори спрямування зусиль заради перемоги. І це просто захоплює.
Популярність Андрія Любки, як письменника, довіра до нього, як до людини конвертувалася в гроші, які допомогли забезпечити транспортом не один армійський підрозділ, а відтак і врятувати не одне життя. А з іншого боку, повага до нього, як до волонтера, захоплення його наполегливістю і невтомністю спричинило бум у читанні його книжок. Це феномен, породжений реаліями нашого буремного часу. Можливо колись він стане предметом соціально-економічних досліджень, а сьогодні це просто щоденна праця письменика-волонтера задля перемоги, приклад гідний поваги й наслідування.
Коли я пишу ці рядки Андрій Любка за зібрані з усього світу кошти купив для потреб ЗСУ вже 248 автомобілів. Хоча в будь-яку хвилину це число може стати більшим. Я пишаюся, що теж є дотичною до цього грандіозного процесу, який триває вже два роки. За цей час тисячі людей долучилися до зборів Андрія. І в цьому, окрім реальної підтримки фронту, є й інша велика місія: відчувати себе корисним, не опинитися на узбіччі дороги до української перемоги, інтегруватися у всесвітню армію справедливості, що бореться з тотальним злом.
Сьогоднішня війна - це війна не лише збройних сил, хоч їх значення в ній колосальне. Бо якби не було всеосяжної підтримки українського суспільства навряд чи протрималось би військо так довго. Саме тому так важливо, що Андрій Любка показав нашу війну з протилежного від лінії фронту ракурсу. Його збірка «Війна з тильного боку» несе надзвичайно важливий меседж про сильне українське громадянське суспільство, про те, якою консолідованою політичною нацією ми стали за ці два роки. Сподіваюсь, що ця книжка буде перекладена багатьма мовами й тим самим допоможе донести світу цей меседж.
Книжкою «Війна з тильного боку» я завершую свій читальний марафон про нашу сьогоднішню війну. Було б добре читати такі книжки вже після нашої перемоги, та, на жаль, війна триває і ми знаходимося всередині цього процесу. Моє читання було непростим, інколи дуже болючим і емоційно виснажливим. Але збірка Андрія Любки збалансувала мої розбурхані емоції та привела до ладу мої тривожні думки. Тож дякую Андрієві за правильні слова та насолоду від читання його чудових текстів. Нехай якнайшвидше настане день нашої перемоги й воєнні будні стануть лише спогадами та сюжетами майбутніх творів.