Врятувати клан - убити в собі матір

«Пророцтво Синьозірки» - це не просто передісторія. Це справжня антична трагедія, після якої ти інакше дивишся на ту зламану провідницю з першого циклу. Книга бере твоє серце і повільно розчавлює його сторінка за сторінкою.

Життя Синьоокої - це хроніка суцільних втрат. Спочатку кривава загибель матері від лап цілителя Клану Вітру. Потім  смерть сестри Снігомірки під колесами чудовиська. Сцена, де Синьоока намагається пояснити маленькому Білокошеняті, що його мама більше не повернеться, просто не дає стримати сльози. З кожною втратою вона обростає крижаним панциром глухої провини.
Головний нерв сюжету - протистояння з Будякокігтем. Це блискучий портрет мілітариста-соціопата, який прикриває свою жагу крові «захистом кордонів». Синьоока бачить, як він жорстоко калічить психіку юного Тигролапа, і усвідомлює: якщо цей маніяк стане воєводою, Громовий клан потоне в крові. Шалене пророцтво старого Гусохвоста не залишає їй вибору: вона мусить забрати владу собі. Будь-якою ціною.
Те, що вона робить у фіналі - це акт нелюдського самозречення. Віднести власних кошенят ворожому клану посеред лютої зими... Сцена в засніженому лісі, де маленька Мошка тихо засинає назавжди від холоду, поки мати безпорадно намагається її зігріти - це абсолютний емоційний нокаут. Синьоока ховає своє серце під снігом разом із донькою. Вона стає Синьозіркою, рятує клан від тиранії, але назавжди вбиває в собі матір.
 
Ця книга на пальцях пояснює істину: велика влада ніколи не буває безкровною. За неї платять власним розбитим життям.Та от не знаю, як хто, але другий раз читать мені її моторошно, не став би.