Всім фанатам Ніколаї Ланцова

Всім фанатам Ніколаї Ланцова, він же корсар Штурмхонд у трилогії «Гриша», присвячується!  Адже Лі Бардуґо вирішила, що цей хлопець страждав недостатньо.

«Король шрамів» - це історія про те, як люто важко бути правителем Равки, яка ледь дихає після громадянської війни. Але головна проблема Ніколаї не в порожній казні чи ворогах на кордоні. Його головна проблема буквально сидить у ньому самому. Пам'ятаєте той «подарунок» від Дарклінга? Так от, тепер ночами наш блискучий король перетворюється на неконтрольованого тіньового монстра, який рве на шмаття все живе. Ніколаї намагається тримати марку, сипати жартами і бути ідеальним стратегом вдень, але дах у нього їде конкретно.
І єдина людина, яка не дає йому остаточно злетіти з котушок - це Зоя Назяленська. Бро, вона тут просто абсолютна ікона і краш. Жорстка, токсична зовні, стервозна, але віддана Равці до кісток. Їхня динаміка з Ніколаї - це суцільні іскри і сарказм. Зоя швидше проб'є йому фанеру магією, ніж дозволить розкисати чи здатися демону. Вони разом шукають спосіб вилікувати короля, поки ніхто не дізнався його секрет.
А паралельно в нас іде лінія Ніни Зенік, і це тупо розрив серця після «Шістки воронів». Вона на ворожій Ф'єрді, топиться в депресії після смерті Матіаса, шпигує і намагається рятувати місцевих гриш від вогнища. Плюс її нова некромантська магія, завдяки якій вона чує мерців і керує кістками - це лютий, кріповий дарк-вайб. Вона вже не та весела дівчина з вафлями, це справжня, зла машина для помсти, якій нічого втрачати.

Книга розганяється трохи повільніше за «Воронів», бо тут багато політики, інтриг і копання в собі. Але Бардуґо майстерно нагнітає атмосферу повного піпця. А фінал видає такий хворий плот-твіст, особливо для фанатів одного темного мага, що ти просто сидиш і кричиш: «Та ладно, Бардуґо, серйозно?!». Це ідеальний сольник для улюблених героїв, яким нарешті дали розкритися на повну. Залітайте і ловіть екшн!