«…ви знаєте, як люди люблять помічати зло в інших, щоб не бути самотніми грішниками».

Події у книзі відбуваються після травматичних подій у житті Пʼєра  Ньємана детектива , який повертається до роботи , попри фізичну і психологічну зламаність. Разом із напарницею Іванною він вирушає до Чорнолісся, де розслідує жорстоке вбивство представника аристократичної родини. Злочин швидко виходить за межі локальної справи і відкриває доступ до значно темніших, майже прадавніх страхів.
Жан-Крістоф-Гранже тут працює в добре знайомій, йому естетиці, поєднує детектив із майже міфологізованим простором, де ліс стає не просто декорацією, а повноцінним учасником історії. Важливо , що ця атмосфера не декоративна, вона підсилює напругу й поступово стирає межу між логічним розслідуванням і підсвідомим страхом. Саме в цьому сюжет функціонує найкраще як історія про занурення і темряву, яка існує не лише зовні, а ц усередині персонажів.
Історія побудована динамічно ц майже не перенавантаженна описами, автор робить ставку на діалоги й дозовану подачу інформації. Це працює на ритм, текст читається швидко, але при цьому не втрачає щильність. Водночас така економія іноді грає проти глибини окремі мотиви лишаються радше заявленими, ніж повноцінно розкритими.  
Цікаво , що «Останнє полювання», менш натуралістично жорстоке, ніж інші книги автора, але це не знижує напругу. Навпаки, акцент змінюється з фізичного шоку на психологічний дискомфорт, і саме це робить книгу більш стриманою, але не менш тривожною.  
Підсумувавши фінал, можу сказати це сильний жанровий сюжет, який добре демонструє, за що цінують автора, контроль над ритмом, вміння будувати атмосферу і здатність тримати інтригу до кінця. І разом з тим книга не виходить за рамки стилю автора, якщо чекати щось нового він це не дасть.. тому раджу книги чередувати іншими авторами, щоб не псувати враження