Мій читацький стаж достатньо таки великий, і по часових обсягах, проведених за книгою, і по кількості прочитаних книг. І «Пітьма», певно, одна з небагатьох книг, яка впала мені в око по кількості неоднозначних відгуків. Мене ці зацікавило. Придбала. Довгенько приглядалася до неї. І, врешті-решт, взялася до читання. Жалкую, що не почала раніше... Жалкую, що так швидко я її закінчила читати…
Не буду повторюватися і описувати сюжет книги. Скажу лише, що книга про людей. Про людські вибір і поведінку в критичних ситуацію, співчутливість і байдужість, відсутність совісті і відповідальності, про гріхи, неминучий час їх спокути і ціну, яку ми готові заплатити.
Трилер, детектив, драма, фантастика, містика, такий відвертий і досконалий аналіз кожного з героїв окремо і суспільства загалом - як це все можна поєднати. Та автору вдалося - гармонійно і атмосферно. Книга затягує, ти ніби там, поруч з героями. Відчуваєш на запах креозот, сандал і сморід гнилих фруктів, бачиш сигнальний маячок на заводі, чуєш розмову чоловіка в червоному, твої руки холодні від морозу, під ногами скрипить сніг, а серце стискається від відчуттів дівчинки, яка блукає в катакомбах…
Думки і діалоги можна розбирати на цитати. Суржик надає діалогам колориту, дякуючи якому герої видаються більш реальними.
Раджу познайомитися з книгою. В будь-якому випадку твір залишить про себе пам’ять.