Якщо де і можна виростити собі дракона, то виключно в Києві

Коротше, бро, якщо ти думав, що дракони - це тільки про середньовіччя, лицарів і Далекий Схід, то Катерина Штанко у книзі «Дракони, вперед!» робить такий лютий київський апгрейд цієї теми, що ти просто випадеш в осад. Це не просто фентезі, це ботанічний детектив і міський двіж в одному флаконі.

Залітаємо в сюжет: маємо звичайного київського школяра Михася. Він фанатіє від біології, хімії і всяких рослин, такий собі юний натураліст на максималках. Одного разу він знаходить на пустирі біля Видубичів дуже дивну рослину. Замість того, щоб просто забити, Михась несе її додому, і тут починається справжня чорна магія ботаніки. Виявляється, що це - драконяче дерево, і з його плодів... вилуплюється справжній дракон!
Але це не гігантська потвора, яка спалює Хрещатик. Це маленький, милий, але дуже характерний дракон Хома. І тут Михась розуміє, що вирощувати дракона в київській квартирі - це складніше, ніж якогось милого котика чи собачку, та навіть рибок виводити вже легше. Дракону потрібен спецраціон, догляд і, головне, повна конспірація.
Тому спокійний двіж швидко закінчується, бо за Хомою починають полювати дуже мутні типи. Виявляється, у Києві існує ціла підпільна мережа «драконячих справ», де замішані і вчені, і бандити, і просто фанатики. Михасю доводиться рятувати свого лускатого бро, ганяючи по всьому місту - від ботанічного саду до таємних лабораторій.

По чесноку, читаючи цей твір, можна просто кайфують від того, як Катерина Штанко вплела магію в реальні київські локації. Це історія про те, що дива можуть рости прямо у тебе під ногами, якщо ти достатньо уважний, щоб їх помітити. Це топовий приклад того, як українське фентезі може бути сучасним, драйвовим і дуже рідним.