Є тільки ті, кого ламають, і ті, хто крутить ручку м'ясорубки, прикриваючись партійними квитками

Ми звикли міряти минуле сухими датами і правильними параграфами. Звикли ховатися за статистикою, бо цифри, якими б страшними вони не були, - не кровоточать. Але Тетяна П'янкова бере цю стерильну, відсторонену оптику, розбиває її вщент і мовчки кидає тебе обличчям просто в промерзлий чорнозем тридцять третього року.

«Вік червоних мурах» - це не просто історична проза і не черговий пам'ятник жертвам. Це протокол розтину нашої найстрашнішої травми. Це текст, написаний настільки фізіологічно жорстко, що під час читання в тебе починають нити власні кістки.
Уяви собі село, з якого викачали не тільки зерно, а саму здатність залишатися людьми. Тут більше немає політики, суспільної моралі чи співчуття. Є тільки порожнеча в шлунку. Липка, чорна, абсолютна діра, яка повільно піднімається до мозку і вимикає там усі запобіжники. П'янкова показує анатомію голоду зсередини. Вона фіксує той моторошний злам, коли закінчується людина і починається чистий інстинкт. Коли материнська любов під тиском відчаю вивертається навиворіт, перетворюючись на божевілля, а сусідка, з якою ще вчора віталися на вулиці, сьогодні з холодним ідеологічним садизмом вимітає з твоєї хати останні крихти.
Оці «червоні мурахи» з назви - це не якась красива поетична метафора. Це фізичне відчуття безумства, що повзає під шкірою. Це галюцинації, параноя і страх, які зжеруть твою свідомість ще до того, як тіло остаточно здасться від виснаження.
Текст П'янкової пахне гниллю, мерзлою землею, перетертими жолудями і смертним потом. Вона не дає тобі жодного шансу на перепочинок чи рятівну дистанцію. Ти стоїш у цій вистудженій хаті, дивишся в запалі очі приречених і фізично відчуваєш, як на шиї затягується зашморг. Тут немає чорного і білого. Тут є тільки ті, кого ламають, і ті, хто крутить ручку цієї м'ясорубки, прикриваючись партійними квитками.
Хто з героїнь зможе перейти це поле смерті, зберігши хоч крихту душі, а кого мурахи божевілля зжеруть дочиста?  Чи хтось взагалі зможе ?