1933 рік - найчорніший час в історії України. Так важко осягнути, що у житниці України раптово зник хліб і люди залишилися без зернини, але знаючи історію нашого знедоленого народу, розуміємо, що це боротьба не одного століття.

Саме про ці найжахливіші події минулого й розповідає Євген Гуцало у повісті "Голодомор". Письменник зображує страшні картини народних страждань, він змальовує як мордувалися люди, яку люту наругу доводилося терпіти від лютих катів, а у тих хто вижив  в пам'яті назавжди закарбувалися ті, хто збиткувався над їхньою долею та життям...

Гортаючи сторінки повісті Євгена Гуцала, знову стає моторошно, бо розумієш, що знову життя українців перетворено на пекло.

Читачі повісті співпереживають разом з учителем, який знайшовши в лісі немовля, намагається розшукати його матір. Чи повернеться вона, віддійшовши  просто на хвильку? Але від дитини перелякано відхрещується зустрічна жінка. Хтозна, чи це рідна матір, а чи вона десь далеко і оплакує лиху долю свого немовляти, якого вимушена покинути в лісі, щоб не чути його голодного плачу, так і збожеволівши...

В той же час, коли відбувалися ті страшні події, совєтська влада лицемінно заявляла про розквіт соціалістичного будівництва, а Сталін проголошував "жить стало лутше!". І майже спустошених українських селах від голоду померлих людей без трун закуповували у спільних могилах.

Біль шматує душу, коли читаємо про всю правду про Голодомор тридцятих у розповіді Євгена Гуцала, про пекло яке влаштував Сталін на українській землі, тому ми зобов'язані знати і пам'ятати історію рідної землі, і наша боротьба триває ще досі.