"На серці жаль, мій спокій зник
І вже не вернеться повік..."

Є такі книги про які багато хто чув, але шлях до цих  книг веде не з чуток тих, хто їх читав. До таких книг приводять інші книжки.

Творчість Гете віддзеркалювалася на творах багатьох митців. Але цьогоріч саме книги Пера Лаґерквіста, Сельми Лаґерлеф, Томаса Манна, Арчибальда Дж.Кроніна та Вернера фон Гейденстама привели мене до пошуків сенсу буття Фауста.

Книга, яка відома ще з шкільних літ, що не кажи шедевр світової літератури, і перше уявлення про неї не інакше як інтерпретоване учителем зарубіжної літератури. Книга складна, читаючи її, кожен по-своєму її зрозуміє та сформує свою особисту думку,  так і кожен з неї винесе щось своє.

Трагедія відкривається "Прологом на небі", де зіштовхуються два філософські погляди на сенс людського буття. Суперечка Бога з Мафістотелем про гідність людини, про її можливості і сенс існування закінчуються згодою Господа на експеримент, який Мефістотель збирається провести з доктором Фаустом.

У Бога оптимістичні погляди, засновані на вірі в людських розум, тому Він сподівається, що Фаус залишиться вірним Йому.

Фауст спочатку байдужий до земних втіх та спокус диявола. Його хвилює лише пошук сенсу людського буття. Він погоджується віддати душу дияволу у тому випадку, коли перестане шукати сенси.

Трагедія Гете - це трагедія не лише однієї людини Фауста, це присвята усьому людству, одвічним його бідам та сподіванням. Вічна суперечка Фауста та Мафістотеля як відображення добра та зла, що живуть у кожному з нас. Заклик Фауста не задовольнятися матеріальними благами, а діяти, змінюючи самого себе у кращу сторону, актуальний повсякчас:

"Лиш той життя і волі гідний,
Хто б'ється день у день за них"

Тільки у праці та у вічному пошуку сенсів можливе вдосконалення людини, без них настає духовний занепад - ось, мабуть, найважливіша мораль безсмертної трагедії.