"Якщо ви збираєтесь читати цю книжку, не клопочіться.
Через дві-три сторінки вам стане зле. Краще кидайте. Йдіть геть. Тікайте, поки живі й здорові"
Такими словами починається дивна і неординарна історія, написана не менш дивним і неординарним сучасним письменником українського походження. Як говорять відгуки в інтернеті: стилю написання притаманний похмурий гумор, сухий мінімалізм, нецензурна лексика і звичний для Поланіка епатаж. Вдалося перевірити особисто. Погоджуюся повністю.
Героєм книги є молодий чоловік на імʼя Віктор Манчіні, який мріяв стати лікарем, натомість працює живим експонатом в музеї та "підробляє" в дорогих ресторанах імітуванням жертви задухи, тим самим, за його думкою, даруючи його рятівникам відчуття героїзму. Потім вони (рятівники) підтримують зв"язок з головним героєм, надсилають йому листівки, подарунки, гроші. Останні домагають герою оплачувати утримання в лікарні для душевнохворих старої немічної матері, рецидивістки в минулому, яка систематично відбувала покарання у в"язниці за розбій, а по виходу звідти - викрадала головного героя у чергових прийомних батьків. А ще Віктор - сексоголік, лікується від залежності і наразі без особливих успіху. Його друг зносить додому каміння, а сам Віктор може бути сином Божим - в прямому сенсі. Знаючи епатажність і провокативність автора, то далеко не всі дивини, які чекають на читача.
І що ми маємо в результаті: порція неподобства і збочення, шокуючий натуралізм опопвіді (самі винні, читача просили зупинитися і не читати), якими автор ніби перевіряє читача, чи витримає те маргінальне виховання і ницу поведінку. А читачеві місцями так гидко, що хочеться відкласти ту книгу і вимити руки, але водночас переповнює цікавість до розвитку подій, співчуття до героїв і переживання за їхню долю. І книга читається далі. Магнетизм, однозначно.
Моя скромна оцінка: 8/10.
Не можу сказати, що я в дикому захваті від роману, але те, що я продовжу знайомство з творами цього автора - факт.