Зброя вогню

У цій збірці нового українського фентезі є декілька повістей. Хотілося б поділитися думками про «Шаблю». Як я зрозуміла, автор продовжує історію про козака-характерника Андрія, його кохану знахарку Гапку, дівчинку Пташку, водяника Никодима. Однак, на відміну від попередніх романів Тараса Завітайла, в цій повісті наші герої ще незнайомі або малознайомі. Приміром, починають твір з опису купання русалки, яка вподобала чарівний гребінець і не змогла витягти його з волосся. Потім зʼявляється козак із люлькою - характерник Андрій - і просить русалку дістати йому із затонулого човна шаблю, натомість він їй подарує гребінь і скаже, як ним користуватися. І от коли ми в очікуванні якоїсь еротичної розвʼязки, автор зупиняє цю лінію, русалка більше не зʼявиться, а Андрія поєднано із Гапкою. Хоча, судячи з опису, русалка виглядає цікавішою. 
Потім зʼявляється новий персонаж - упир Мефодій. Власне, довкола його історії і ведеться оповідь. Колись він закохався в татарську дівчину, проте вирішив завести сімʼю з іншою. Ображена мусульманка стала відьмою та перетворила Мефодія на упиря. Тож його завдання - знайти цю відьму та знищити. Щоправда, так і не зрозуміло для чого, бо назад вороття вже не буде. І ще відьма наприкінці повісті, вмираючи, каже про безсмертя Мефодій. Тоді мені особисто незрозуміло, чому пан Тарас, знаючи це, декілька разів описує його бій як останній, а інші герої бояться, що упир загине. Вони ж мають знати, що це неможливо. До речі, сучасні етнологи доводять, що українські русалки мали ноги і ходили по землі, що русалки з хвостами - то в Андерсена і не наше. Невже пан автор цього не знав? Чи, може, спеціально змалював сексуальну русалку такою?
Доволі цікаво описано козацький світогляд, вживання горілки навіть водяником Никодимом, що став козакувати. Колоритною виявилася сутичка із вовкулаками та перевертнем, причому останній був господарем корчми та помер на очах власної дочки та дружини. Декілька разів під час твору Мефодій був близьким до загибелі, особливо коли татари посадили його на палю з осики. Та не може супергерой так просто загинути! Ще й Пташка заговорила, боячись за життя свого друга, хоча раніше ця дівчинка лише співала. Одним словом, трохи затягнуто, трохи заплутано, проте оптимістично та з гумором. Утім, раджу читати цю повість разом із іншими творами Тараса Завітайла, це своєрідна сага, хай це слово й є більш пафосним та глобальним.