Зелений сніп дерев

Пейзажна лірика Марії Павленко… Ну, просто чудова поезія, здається, про всі пори року і все, що з ними повʼязано. Тут і річка Ірша, і рідне Полісся влітку, і поля, і луги, і ліси. І ондатри, і вечір-дідок. Стільки образів і стільки барв. Хоч і деякі образи є стереотипними. Усе ж до літа поетеса має особливу симпатію, це відчувається. Ось і осінь, яка теж має чимало принад, і жовтаве листя, ось і сніжна зима, і зелена весна. Втім, у деяких поезіях, окрім власне природи, можна знайти мотиви самотності і кохання, філософські етюди. Зокрема в одній з поезій (більшість віршів Марії Павленко без назви) авторка пише про літній вечір, називає його дідком-гномом і вказує на те, що її коханий пішов. Прямо вказано, що кохання було нерозділеним, що він її не кохав, натомість вечір якраз її любитиме. У ще одній поезії бачимо філософські нотки: авторка пише, що не можна переписати рядки свого життя, проте хотілося б. А так я не можу виділити якийсь один вірш: треба читати цілі сторінки й насолоджуватися образами природи. Дуже теплі вірші, в яких пані Марія захищає наші ліси і річки, розглядає їх як окремий всесвіт, який не має права порушувати людина. Тож екологічна тематика домінує, вона в кожному вірші. Якщо вихователям чи вчителям необхідно провести якийсь захід на тему захисту природи, то ця збірочка поезій Марії Павленко - саме те, що треба.