Жіночий біль без анестезії та міфів про «берегиню»

У нас століттями було заведено писати про жінку або як про святу матір-страждальницю, або як про демонічну відьму. Оксана Забужко у збірці «Сестро, сестро» бере цей картонний іконостас і просто розносить його на друзки. Це неймовірно тілесна, жива і до крику болюча проза, яка дихає і кровоточить.
Центральний нерв збірки - це досвід, про який наші матері й бабусі мовчали роками. Титульна повість «Сестро, сестро» б'є наповал темою ненароджених. Забужко геніально матеріалізує фантом сестри, якої не стало через аборт - звичайну, буденну трагедію жінки радянської епохи, позбавленої права на власне тіло. Це не просто психологія, це жорсткий історичний та соціологічний діагноз системі, яка перемелювала людські долі.
 А її «Казка про калинову сопілку»? Забужко бере знайомий народний міф і препарує його як страшну трагедію сестринської конкуренції. Вона показує, як суспільство стравлює жінок між собою, вимагаючи відповідати чужим стандартам. Це вже не дитяча казочка, це справжня антична драма про заздрість, красу і вбивство. Це просто ідеальний матеріал для глибокого аналізу психології та соціальних ролей, де немає пласких лиходіїв, є лише скалічені душі.
Забужко пише так густо, що в її реченнях можна втонути. Її текст пульсує емоціями, він фізіологічний і безсоромно відвертий. Читаючи, ти буквально фізично відчуваєш цей глухий, невиплаканий жіночий сум і водночас  шалену жагу до життя.

Цю книгу життєво необхідно читати не лише жінкам, щоб відчути себе почутими, а й кожному чоловікові, який хоче зрозуміти справжню історію українського жіноцтва, без віночків і шароварів, але з титанічною внутрішньою силою.