Золотий жук

Невеличке оповідання від одного із засновників детективного жанру Едгара По. Читала його у підлітковому віці і тоді не дуже зрозуміла, як Легран зміг розшифрувати криптограму. Однак відомо, що інтерес до дешифрування був значним двісті років тому, і Едгар По влучив у яблучко. 

Перенесемося у 19 століття, в США. Чарльстон, де проживає оповідач. Хто він, ми не знаємо: можливо, якийсь аристократ, можливо, письменник. Просто оповідач, який знайомиться із Вільямом Леграном - аристократом, що втікає до Чарльстона зі своїм негром Джупітером, собакою породи ньюфаундленд та весь вільний час шукає якихось комашок на острові, де живе. Дивак та і годі. Якось цей дивак знаходить золотого жука і загортає його в пергамент, що знаходиться поряд. А далі віддає цього жука знайомому, а сам ділиться своєю історією із автором. Зазначу, що фінал вийде непередбачуваним і заснованим на розшифруванні криптограми. Але як це вдалося і що знайшли наші герої - то вже дізнається читач. 
Спершу мені здавалося, що подібна криптограма була висмоктана з пальця По, бо як можна було таке розгадати? Однак можна! І письменник це чудово доводить. І ще буде цікаво тим, хто трохи знається на фізиці і хімії і розуміє, що тепло здатне творити дива. 
А ще оповідання не позбавлене гумору, хай навіть із трохи расистським підтекстом, бо сміятися з чорношкірих тоді було можна, а тепер ні. Однак до Джупітера ставлення цілком пристойне, без репресій та знущань. Інколи здається, що Джупітер - то компаньйон.  Та й кінцівка буде доволі кумедною. Навіть не уявляю, як має виглядати цей Легран - аристократ-ботанік у всіх сенсах! Не обійдеться без черепа (а як історія про піратів можлива без черепа?) та скелетів (і без них нікуди). І без того, без чого піратство не могло уявлятися. Тож для підлітків, що люблять піратів і пригоди, саме те.