Зимно на душі

Прогортала збірку поезій і отримала неймовірне задоволення, попри те, що не є шанувальницею постмодерних експериментів з формою та відсутністю розділових знаків у текстах. Однак я є шанувальницею розумних людей, поетів, що вкладають глибоку думку не просто в кожен рядок, а в кожен образ. Ія КІВА так і сипле метафорами. Одна історія переходить в іншу, і ти вже не знаєш, про що читаєш, - про війну, про самотність, про наше нечуйне суспільство, про антисемітські нотки нашого повсякдення, про кохання чи про розлуку. Кожна поезія нібито поєднує все це. Життя - консервна банка. Дуже цікавий образ. А й справді, є люди, які бояться жити і нібито ховаються у банку від проблем і труднощів, від справжніх почуттів і щирості. В одній зі своїх поезій авторка писала, що люди бояться любові більше, ніж війни. Напевно, це продовження образу людини з банки. Та чи є тоді сенс існування? Чи ще така фраза: німецька культура не заборонена після Освенцима. Чому? І чому євреї є завжди чужими дорослими? Глибоко, так само як авторка закликає шанувати українське минуле і козаччину. Нарешті треба шукати коріння життя. Напевно, в цьому і є сенс.