Біографію Григорія Савича Сковороди, буквально, складають самі цікаві факти. Щоправда, якщо говорити з наукової точки зору, точної дати народження письменника встановити дослідникам так і не вдалося. Хоча озвучують 3 грудня 1722 року, та стверджувати з повною упевненістю, що це сама та славнозвісна дата, коли український народ отримав великого мислителя, філософа, письменника, музиканта та мандрівника, не можна. Річ у тому, що вона була встановлена аж за дві сотні років опісля. Єдиним джерелом, що має це підтвердити виступає лист Г. Сковороди до друга, Михайла Ковалинського, у якому він розповідає про те, як відбувалося святкування його дня народження.

У архівних матеріалах були віднайдені згадки про Григорія Савича у дитинстві. За цими даними він мешкав у місті Чорнухи Лубенського полку (наразі це Полтавська область). Дослідники життєвого та творчого шляху філософа зауважують, що його формування як особистості серед козаків наклало свій відбиток, оскільки в дорослому житті Г. Сковорода, як і славнозвісні українські воїни, найбільше за все цінував свободу.

Малий Григорій мав хороший голос та слух, тож його було обрано солістом хору при церкві. Він мав виняткові здібності до засвоєння наук, тож у шістнадцятирічному віці йому вдалося вступити до Києво-Могилянської академії. До слова, того часу це був єдиний вищий навчальний заклад на теренах України. Отримавши таку прекрасну нагоду, Григорій Сковорода не гаяв ні хвилини, наче губка всотуючи всі можливі знання. Подейкують, що йому вдалося перечитати всі книги, що містилися в бібліотеці закладу.

Також Г. Сковорода вивчав одночасно декілька мов і мав неабиякі успіхи. Це були:

• латинська;
• грецька;
• церковнослов’янська;
• польська;
• німецька.

Щодо музичних здібностей письменника варто зазначити, що одним співом вони не обмежилися. Ще Григорій опанував декілька музичних інструментів. Він грав на:

• сопілці;
• флейті;
• скрипці;
• гуслях;
• лірі;
• бандурі.

Такого здібного юнака, звісно, не могли не помітити, тож у 1741 році його було відправлено співати для самої цариці Єлизавети — у придворну капелу. Говорять, що цариці дуже подобався спів, особливо українські пісні. Та бути придворним молодий чоловік не зміг, оскільки відчував огиду до всього тамтешнього. Тож, тільки-но йому трапилася нагода, він знову вирушив до рідної альма-матер.

У 1745 році він вирушив до Угорщини, ніби-то входячи до комісії, яка займалася заготівлею вина для царського двору. Але, як тільки перетнув кордон, Сковорода пішов своєю стежкою, розлучившись із колегами. Він мандрує, подорожуючи Словаччиною, Австрією, Італією та Німеччиною. Його мандри мають мету — він набирається знань, спілкується з ученими, філософами, спостерігає за побутом та звичаями інших людей. Тільки через два роки повернувся вічний подорожній до неньки-України.

Маючи величезні знання з багатьох дисциплін, йому з легкістю вдалося отримати посаду вчителя семінарії у м. Переяслав. Але звідти його вигнали. Причиною цього стало занадто прогресивне, на думку керівництва, викладання. Після цього Сковорода ще вчителював приватно, одночасно писав вірші, байки, займався перекладами. Трішки згодом став викладачем Харківської духовної колегії. Мешкаючи в Харкові, він знаходить вірного приятеля та однодумця, товаришувати з яким буде до смерті. Таким другом для нього став Михайло Ковалинський. Останній був послідовником Григорія Савича, а ще написав біографію друга за назвою «Житіє Сковороди».

З приводу багатьох речей Г. Сковорода мав особисту думку, що часто не збігалася з думкою влади, тож замість того, щоб миритися з неприйнятними для нього речами і вести осілий спосіб життя, філософ вирішує відправитися у мандри. Зупинить його подорожування тільки смерть.

Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року. Існує легенда про те, що він відчув наближення смерті. Перебуваючи в гостях у свого друга, за столом мандрівник розповідав про цікавинки зі своїх мандрів, а потім встав і вийшов. Його довго не було, і господар дому вирушив на його пошуки. Знайшов він Сковороду під старою липою, де той палкою копав яму, яка нагадувала ту, що готують для покійників на кладовищах. Коли він сказав другові, що хоче бути тут похованим, той відповів, що про це рано говорити. Вони повернулися, мислитель пішов відпочивати і більше не вийшов. Його знайшли наступного дня перевдягненим та зі складеними на грудях руками.

Легенди та перекази про Г. Сковороду

Образ Григорія Сковороди оточений переказами та легендами, які з вуст в уста передавалися десятками років.

1

За словами його сучасників, він завжди мав при собі Біблію, записники з творами та думками, а також сопілку (чи флейту). Мандруючи, він спинявся у добрих людей, які приймали його не за гроші, а для того, щоби послухати. Він розповідав про інші міста та країни, про слово Боже та про науку, а ще по-дружньому підказував та давав практичні поради для життя.

2

Слава про таку надзвичайну людину швидко розлетілася, тож мислителю були скрізь раді, його чекали. Оскільки він мав знайомих в усіх куточках країни, вважається, що завдяки його впливові відбулося відкриття Харківського університету. Ідею про навчальний заклад вирішив втілити у життя Василь Каразін — тридцятирічний дворянин. Для того, аби заклад був створений і запрацював, потрібні були неабиякі кошти, які молодий чоловік збирав з дворянства. Це були добровільні внески, тож дива могло й не статися. Та величезна на той період сума в шістсот вісімнадцять тисяч карбованців була отримана. Подейкують, що ті, хто вніс свою частку до цієї великої справи були заздалегідь підготовлені Г. Сковородою.

3

Щодо зустрічі Катерини ІІ з філософом існує декілька переказів. В одному з них говориться про те, що цариці було цікаво з ним поговорити. Він з’явився до двору, але не вклонився цариці, на відміну від інших. Звичайно, що цим була виказана неповага, але на питання чому він так вчинив, мислитель сказав розумно, мовляв, якщо Ви хотіли мене побачити, то як же зможете роздивитися, якщо я зігнуся.

4

Ще за однією історією говориться, що Г. Сковорода відпочивав обабіч дороги, поряд ходила вівця, коли до нього прийшли вісники від цариці і повідомили про те, що Катерина ІІ хоче, аби він жив у Петербурзі. На це письменник відповів: «Мені дудка і вівця дорожчі царського вінця».

5

Запрошували Г. Сковороду і до церковної служби, але на це він коротко і ясно говорив: «Не хочу поповнювати ряди фарисеїв». От і все.

6

Всім відомо, що мислитель все життя був самотнім, але не всі знають, що він був закоханий і навіть хотів одружитися, але не зміг. Прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену прямо на весіллі. Тож залишився самотнім. Ще подейкують, що він свідомо утримувався від сексуального життя.

7

Незважаючи на те, що з-під пера Г. Сковороди вийшли вірші, афоризми, байки, прозові, філософські твори, його творчість не була надрукована за життя, а його тексти поширювалися шляхом переписування вручну.

Величний, гордий мандрівник, філософ, письменник, музикант, Г. С. Сковорода зробив значний вклад в українську культуру і залишиться в пам’яті нації надовго. Також не забудеться його любов до свободи, викарбувана на могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав…»