Герої оповідань приречені на любов, любов химерну, несподівану, любов усупереч, любов, що піднімається понад і не падає. І це не лише любов одне до одного. Це любов до того часу і простору, в якому ти опинився, до світу, який ти бережеш, немов крихку та ніжну порцеляну, до найменшої гілочки, найкрихітнішого листочка, коштовнішого за золото. Справжність для них — це найбільший та найдорожчий скарб. Бо, направду, немає нічого ціннішого, аніж зрозуміти природу самотності того, хто поряд з тобою, наважитися скинути важкі черевики, що заважають і жити, і дихати, зачепитися поглядом за силует маленького хлопчика, зустрітися з тим, про кого не згадувалося з часів дорослішання.