Дивовижна доля судилася спогадам видатної української жінки-історика Наталії Полонської-Василенко: почала писати їх у часи виїзду в еміґрацію, відразу ж по війні, і довела до понад тисячу сторінок, охопивши період від кінця XIX ст. до середини XX. З того були надруковані уривки в різноманітних діяспорних виданнях, а машинопис опрацьованих авторкою спогадів загубився так, що вона не могла його і сама повернути. Тим часом у щасливий спосіб, у Мюнхені, па паперовім звалищі, було знайдено найранішу частішу мемуарів, доведену до революції. Відтак упорядник цієї книги взявся воскресити загублену частину спогадів, зібравши те. що було розкидане по періодичних виданнях. Не все, звісно, вдалося віднайти, але результат пошуків вийшов вагомий, і ось тепер уперше має прийти до читача як книга.
Можна сміливо сказати, що за своїм розмахом і обширом інформації, часто маловідомої чи й невідомої, – це одна із найліпших спогадових книг, які знала українська література, відповідно, не може не викликати в читача посиленого інтересу.