Цей роман, як осінній вітер у волоссі. Пісок скрегоче на зубах, а намагання вловити тепло таке сильне, що шкіра аж починає пекти, хоч давно безнадійний листопад. У десперованому пошуку дверцят запасного виходу, героя кидає від сентиментів до цинізму, а ти дратуєшся, ненавидиш і пригортаєш до грудей, і годуєш з рук «сніданками поета» (сім цигарок, три доріжки, півпляшки маріуса), і киваєш на розпачливі наївні розумування, і виколупуєш скалки дитячих травм, і ділиш на двох похмілля, і гладиш по волоссю…а він все думає, що то осінній вітер.
Галина Шиян

Лондон, Токіо, Берлін. Герой літає над світом – і ми слідом за ним. Герой поступово затягує нас у своє декадентське світовідчуття. Ще трохи – і ми з ним погодимось. Але тут – о Господи! – з ним трапляється те, без чого жоден роман неможливий.
Такі романи, як цей, перевертають системи цінностей і рвуть на шматки свідомість. У відповідь залишається кричати «Йюююх!».
Найкраще з усього, що пощастило прочитати упродовж останніх двох років.
Юрій Андрухович