Вірші, які вподобала Мельпомена | Рецензії на книги, відгуки про прочитане, рейтинг - кращі книги

You are here

Вірші, які вподобала Мельпомена

0
Нема оцінок

Про нову книжку Ігоря Померанцева в пресі ні слуху, ні духу. Якщо відмотати стрічку часу на декілька місяців назад, можна згадати грандіозну презентацію «Ноmo eroticus», феєричну виставу, яку здійснив театр «МІСТ» у стольному культурно-освітньому центрі «Майстер Клас». Поєднання полуничної поезії з музикою, акторською грою, яскравою хореографією й незвичним відеорядом – дійство, яке мало б спонукати майстрів клавіатури до написання нових матеріалів, але… на жаль. Якось авторовій поезії пощастило з Мельпоменою, адже й за іншою його книжкою «КГБ та інші вірші», Незалежною театральною лабораторією під керівництвом режисера Олега Мельничука був поставлений перформанс, в рамках Міжнародного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ. Особливі драматургічні моменти в текстах Померанцева приваблюють служителів сцени, дають розгулятися режисерській фантазії, вилитися в яскравий хореографічно-сценічний ефект.

Непримітний клапоть Померанцевого видання, 6 рядочків вірша «На шосе під Ієрапетрою» в «МІСТян» виростають у магічну дію, коли актор і акторка на сцені на велосипедах кружляють у танку, зав’язуючи флірт: «На шосе під Ієрапетрою,/ де фоном Лівійське море,/я бачив поцілунок року:/ велосипедист на льоту/ поцілував у плече велосипедистку» (с.33). Та справжнім апогеєм еротики, вдалим утіленням концепції організаторів став виступ спокусливої іспанки (актриса Анжела Данильчук) та трьох мачо (актори Дмитро Левенко, Олександр Пащенко, Олександр Герасимов). В еротичних па, акробатичних трюках, цікавих пластичних композиціях вирувала справжня енергія Бога еросу. Саме ця картина заслужила зливу бурхливих овацій глядачів. Взагалі кожен вірш вистави – це окремий номер. Окремі рядки у текстах – недоказаний, недомовлений фрагмент стосунків, натяк на сюжет, що розвивається на сцені. Поет немовби витворив щось схоже на сценарій, який постановник має, домисливши, зіграти лицедіями на театральному майданчику. Таких неперевершених номерів було багато на презентації.

Налічує «Homo Eroticus» 7 розділів: «Беззахисна реакція», «…mania», «Вітер відносить осу з Босфору», «Шлюбне й позашлюбне»… Зустрічаються й зовсім неліричні назви на кшталт «Прокладання газопроводу морським дном», «Відділ кадрів», «Класний журнал».

За формою вірші схожі на верлібри, але їх внутрішня сюжетність та розлогість нагадують фрагменти есе або зачини невеликих оповідань. Та автор не повністю вдаряється у вільний поетичний стрій, подекуди в збірці можна надибати й римовані рядки, до прикладу, вірш «Були часи, згадай-но, на перон» (с. 19). У свої тексти Ігор Якович дозовано вкраплює еротику. У наведеному вище «клапті» якийсь чпок у плече жінки, в іншому просто погляд «з вікна машини» на жінку або листування з коханкою. Ні тобі оголених жіночих тіл, ні ласк, ні конкретних сексуальних підтекстів. На позір Померанцівська еротика виглядає надто рафінованою й інтелігентською, як на мене, над нею не те, що занудишся, заснеш на сторінці 40-й. Ліричний герой автора – це старомодний естет, снобічного типу людина, яка пасивно вичікує та споглядає, помічає щось зовсім малозначиме й несуттєве, якісь малопомітні дрібниці. Знайшовши якісь зачіпки, наприклад «цигарки, які пахнуть її вустами», «побачення лівого плеча і моїх вуст», «відсутність її помади на келихові» тощо, Ігор Померанцев створює з цього еротику. Проте віршолюби у нас нині надто розбещені еротичними текстами, тому у багатьох читачів ці дрібнички анітрохи не розбурхують еротичну фантазію, не вказують на недомовки чи напівтони. І загалом такі образи апелюють більше до психології, а не сексуальності та статевих ігор.

Як вказано в анотації «поет використовує складні алюзії на поетичні рядки, що стали знаковими у різних національних літературах…». Не сказав би, що ці натяки складні, більшість посилань – на вірш О. Пушкіна, оповідання І.Буніна, драму Еврипіда зрозумілі й прочитувані в книжці. Але автор не задовольняється алюзіями лише на літературні твори, йому до вподоби читач усебічно розвинений, з яким можна поговорити і про кіно, науку, малярство. Словом, для полегшення цього діалогу, упорядники завбачливо підготували примітки, чим зробили Померанцівські натяки доступнішими широкій аудиторії.

В кінці збірки для чогось приліплений фотоальбом – здається, це не ілюстрації до поезій, на чорно-білих світлинах зображені волохаті чоловічі руки, біла сорочка, дерева, електродроти, чиїсь ноги… Окрема тема цього видання – обкладинка. Зрозумівши загальну тональність й суть назви, дизайнери оформили обкладинку в античному стилі. На ній зображено фрагмент рельєфу Й.В. Бісена «Орфей грає для Плуто і Прозерпіни поряд з Еротом» (1836). Таку книжку приємно потримати в руках і, можливо, навіть комусь подарувати.

На останок скажу, хоч видання гарно виглядає, але, на мою думку, тексти в ньому без сценічного втілення сприймаються зовсім не так, як у театрі. Тому «Homo Eroticus» варто почитати, а потім десь роздобути «МІСТянський» перформанс й насолодитися феєричною виставою-презентацією.
Друг читача (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/31140/)

+1
+1
-1