Тарас Григорович Шевченко — видатний український письменник, художник, символ нашої нації. З’явився на світ він у сім’ї кріпаків 9 березня 1814 року у селі Моринці, Київського повіту. Тоді ця територія входила до складу Російської імперії, зараз це Черкаська область, Україна.

Коли малому Тарасові було 2 роки, сім’я переїздить Кирилівки. Ще через шість років, у восьмирічному віці його віддають здобувати освіту до дяка Совчира. Там він навчився читати та вперше познайомився з творами Григорія Савича Сковороди.

У 1823 році сталася особиста драма для ще малого Т. Шевченка — відійшла в інший світ його люба матуся. Не витримала жінка занадто важкої праці.

Оскільки дітей сім’я мала багато і самому чоловікові впоратися з ними та доглядати їх було тяжко, Григорій Шевченко вдруге одружився вже через місяць після смерті дружини. Мачухою Тараса стала недобра та лиха жінка, вдова, мати трьох власних дітей, Оксана Терещенко. Вона не злюбила дітей від першого шлюбу чоловіка відразу. Дуже багато кривдила їх та знущалася над ними. Проте прожити з нею їм довелося недовго, адже у 1825 році помер їхній батько, і мачуха забрала своїх дітей і полишила чоловікових напризволяще.

Тарас наймитує у дяка на ім’я Петро Богорський. У його обов’язки входило принести води, розтопити піч і тому подібні завдання. Це дає змогу продовжувати вчитися та знайомитися з деякими літературними творами українських авторів. Проте дяк не добирав методів виховання та навчання і часто бив хлопця, тому той від нього втік.

Уже тоді його тягло до живопису. Він прагнув, щоб йому допомогли опанувати це мистецтво, тому шукав учителів і знаходив у Канівському та Звенигородському повітах.

Потім він займався випасанням худоби. І саме під час цієї роботи знайшов своє перше кохання. Це була молода дівчина, Оксана Коваленко. Кохання було взаємним і, здавалося, що все йде до шлюбу, проте сталося інакше.

У 1828 році він став служкою при панському дворі у пана Енгельгардта. Той бере молодого хлопця у велику подорож до Вільна, де вони перебувають до 1831 року. Спершу пан, дізнавшись про любов Тарас до малювання, дуже розлютився, його навіть було покарано, проте, згодом, відправившись разом із ним до Петербурга, побачив там моду на придворних художників. Пан вирішує, що природний хист слуги необхідно підкріпити практикою та знаннями, і відправляє його на навчання тривалістю в 4 роки, до художника Василя Ширяєва. Це було доленосне для Шевченка рішення. Він опановує близьке для нього мистецтво і, одночасно, починає писати вірші.

Після того, як Т. Шевченко набрався майстерності та досвіду, він у 1833 році намалював портрет пана Енгельгардта, який став дуже відомим і є цінним зразком живопису і сьогодні. У цей період він пише велику кількість картин та малюнків, оскільки під час навчання він опанував багато технік малювання, то і роботи його є досить різноплановими і за стилем виконання, і за тематикою. Також Тарас Шевченко брав участь у розписі Большого театру, щоправда, у ролі підмайстра.

У 1836 році, малюючи у Літньому саду нічного часу, молодий художник знайомиться із живописцем Іваном Сошенком. Ця зустріч зіграє вирішальну роль у подальшій долі митця-кріпака. Саме новий знайомий, захоплений Шевченковим талантом, знайомить його з великими людьми у мистецькому житті — Карлом Брюлловим та Василем Жуковським, які у 1838 році викуплять Т. Шевченка за неймовірну суму у дві з половиною тисячі рублів. Отримав довгоочікуваний документ про свободу Тарас Григорович 7 травня 1838 року.

Він вирішує використати усі нові можливості, які раптом стали для нього доступними і вирушає на навчання до Петербурзької академії мистецтв. Там він вчиться улюбленої справи, також його зацікавили історичні та філософські науки. Він вже добре знайомий з літературою, у тому числі й українською, яка є йому сучасною, і його дуже засмучує звістка про смерть Івана Котляревського. Під впливом від неї він пише вірш «На вічну пам’ять Котляревському». Його разом з декількома іншими поезіями друкують.

У 1840 році виходить у світ перша редакція найвідомішої української книги, автором якої є Т. Шевченко — «Кобзар». Тоді до змісту увійшло 8 поезій. Окремою книгою були видані поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». І саме в цей період з’явилися перші закиди щодо творчості поета, його звинуватили у тому, що він пише зовсім непрестижною, українською мовою — мовою кріпаків та селян.

Із травня по жовтень 1843 року Тарас Шевченко подорожує Україною. Саме тоді він знайомиться з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем. Побачене в Україні шокувало Т. Шевченка і він дещо по-іншому, ніж у дитячі роки, поглянув на становище поневоленої України під гнітом Російської імперії. Йому захотілося висловити свої думки, і він пише «Розриту могилу».
У 1844 році виходить друге видання «Кобзаря». Тепер у ньому є й «Гайдамаки».

Автор пише вірш «Сон» («У всякого своя доля…»), у якому він гостро та відкрито критикую Російську імперію.

У 1845 році він був удостоєний звання художника, яке йому надала Академія мистецтв.

У цьому ж році він удруге вирушає до України. Там відвідує родичів та знайомих, а також починає працювати у якості співробітника в Київській археографічній комісії. У цей період активно збирає фольклор та змальовує пам’ятки архітектури та культури. Також багато пише творів: «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» Всі вони стосуються болючої для письменника, української теми.

Також у 1845 році, змагаючись із хворобою, Тарас Григорович пише «Заповіт», у якому сильно і гучно зазвучав заклик до революції.

У той час книги автора не видавалися, але їх без кінця переписували вручну. Він також мав рукописний збірничок, який назвав «Три літа» ( мається на увазі період з 1843-го по 1845 рік).
Наступного року Т. Шевченко вирушає до Києва. Там він стає членом Кирило-Мефодіївського братства, а також отримує посаду вчителя малювання при Київському університеті Святого Володимира.

У 1847 році відбувається перший арешт письменника. Його затримали, нібито, за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, але також вилучили, знайдені під час обшуку рукописні збірки.
Ув’язнили Тараса Григоровича у Петербурзі. Тут він написав цикл віршів «У казематі». Відомий на весь світ вірш «Садок вишневий коло хати» автор теж створив, перебуваючи в ув’язненні та ностальгуючи за рідним краєм.

Потім його віддають до війська. Він стає рядовим Шевченко в Оренбурзькому окремому корпусі. Найстрашнішим було те, що йому заборонялося писати та малювати. Та коритися цій забороні він не зміг, тож на світ з’явилися 4 «захалявні книжечки», у яких вміщені одні з найкращих зразків українською та світової літератури.

У 1847 році, через погане харчування та постійне переохолодження Т. Шевченко захворів на ревматизм, який згодом вплине й на роботу серця.

Навесні 1848 році, завдяки його званню художника, він потрапляє до складу Аральської експедиції. Тут він багато малює та пише. З-під його пера виходить близько семи десятків віршів, чотири поеми та безліч малюнків.

Другий арешт не забарився. І вже у квітні 1850 року Т. Шевченко був відправлений на ув’язнення до Новопетровського берегового порту. Там він провів нескінченні сім років.
1851 року його знову відправляють разом з експедицією. Там він напише більше сотні малюнків.

Також Тарас Григорович починає писати російською мовою. Це твори: «Наймичка», «Княгиня», «Музыкант» і т.д. І, хоча мову написання письменник змінив, проукраїнська тематика творчості залишилася.

У 1857 році, за клопотанням друзів, його було звільнено. Він відправляється до Петербурга. Туди, для знайомства з ним, приїздять Іван Тургенєв та Марко Вовчок.

Через два роки він знову вирушає до України. Проте довгий час перебувати на Батьківщині письменникові не вдається, оскільки його чекає новий арешт. За вимогою він повертається до Петербурга.

У цьому ж році він отримує звання академіка Академії мистецтв.

У 1860 році знову був виданий «Кобзар». Його читають у кожній родині, ця книга лежить поруч з Біблією, за нею вчаться читати, а поезію вчать напам’ять.

Перше видання журналу «Основа» відбулося за активної участі Тараса Шевченка.

Із кожним днем стан здоров’я митця все погіршувався. Він мав низку хвороб, до яких ще приєдналася «водянка», яка й забрала його до іншого світу.

10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер. Спочатку похований він був у Петербурзі, проте менш, ніж за 2 місяці його останки перевезли на Чернечу гору біля Канева, де він покоїться і нині.
Багатогранний талант, величезна творча спадщина, боротьба за свободу українського народу та рідної мови зробили з Тараса Григоровича справжнього ідола, якому поклоняється весь український народ. І так буде завжди.

Сьогодні на його честь названі вулиці та бульвари, його ім’я носять виші в багатьох куточках України, а також найпрестижніша в країні премія (Шевченківська премія), також заснована стипендія імені Тараса Шевченка, на стогривневій купюрі міститься зображення Великого Кобзаря, а пам’ятних монументів йому не злічити.