Розповідь веде дівчина Джін Луїза Фінч.

Часовий відрізок зображуваних подій 1933-35 рр.

Частина I
Розділ I
У Джін є брат на ім’я Джем. І от він у тринадцятирічному віці отримав перелом руки в ліктьовому суглобі. Минув час і кінцівка зрослася, і хлопцеві знову дозволили ганяти у футбол. А рука все ж не стала такою, як була до перелому. Тепер вона навіть візуально була коротшою, а під час стояння чи ходіння здавалася повернутою ребром до боку, великий же палець стирчав донизу.

Минула вже велика кількість часу з моменту травмування, а Джім та Джем посперечалися стосовно причин тієї ситуації. Джін була переконана, що починалося все від Юелів, а її брат (до слова, йому на 4 роки більше, ніж їй) наполягав, що зародження всієї ситуації відбувалося ще в більш ранній період — влітку, з приїздом Діл. В той момент, коли гостеві спало на думку запропонувати виманити із будинку Страхолюда Редлі. В Аттікуса Фінча (батька обох дітей) була інша думка — що і Джем, і Джін мають рацію.

Зачинателем роду Фінчів став Саймон Фінч — лікар та мисливець з Англії. Подолавши Атлантичний океан, він прибув до Сент-Сівенса. Чоловікові вдалося розбагатіти завдяки знанням в царині медицини. Маючи достатню кількість грошей, він придбав 3 раба і зайнявся фермеруванням на побережжі річки Алабама.
Рід Фінчів поповнювали переважно дівчатка. Саймон дожив в достатку до вельми поважного віку. Після його смерті нащадки роду чоловічої статі лишалися жити на «Пристані Фінча» — фермерському господарстві, яке займалося вирощуванням бавовника. Це був їхній основний дохід. Так Фінчі фермерували з покоління в покоління, аж доки вище згаданий Аттікус Фінч (батько Джім та Джем) вивчився на адвоката і почав працювати за освітою в Мейкомбі, розташованому не менше, ніж за 20 миль від ферми. Його дохід значно виріс, і він міг собі дозволити платити за освіту меншого брата (вони мали різницю у віці аж в десятиліття). Той же в Бостоні навчався на медика.

Мейкомб — давнє втомлене місто. Коли йшов дощ, то під ногами вулиця ставала одним червоним місивом. На тротуарах давно росла трава. Приміщення суду (в якому розміщувала й адвокатська контора Аттікуса), немов застрягло в землі.

Люди мучилися від спеки, життя їхнє було неквапливим. Вони не мали коштів. Та й що можна тут купити?
Аттікус з дітьми були мешканцями центральної вулиці. Їхньої мами не стало, коли хлопчикові було всього шість років, а дівчинці взагалі два. Причиною став серцевий напад. Така смерть була не одиничним випадком в її родині.

Тепер у них працювала кухарка Келпурнія, яку всі називали просто Кел. Вона була кістлявою, короткозорою, незграбною, косоокою. А ще мала широкі та загрубілі долоні. І хоч Аттікус дуже любив дітей, та у сварках Кел з ними ставав на бік кухарки.

У той час, як Джін було неповних шість, а Джемові, відповідно, на чотири роки більше, у них з’явився новий сусід, що прибув на літо до тьоті. І хоч насправді його було звати Чарльзом Бейкером Гаррісом, та всі чомусь називали його Ділом. Йому було майже сім. А його біла чуприна нагадувала пух качок. Хлопець вирішив похвалитися, що він вже навчився читати. На що Джем заперечив, що його сестра вже теж читає, хоч ще навіть за шкільною лавою не сиділа. Діл казав, що він не має батька, і час від часу говорив різні побрехеньки на тему його відсутності у своєму житті.

Усі три літні місяці діти втрьох займалися важливими та цікавими справами — підробляли халабуду, вели різноманітні суперечки, гралися в ігри, зображували літературних персонажів тощо. Діл був переповнений сміливими планами, несподіваними задумами та дивними фантазіями.

Вже під кінець літа Діл сказав, що йому б хотілося аби зробити так, щоб Страхолюд Редлі вийшов з будинку. Колись давно викарбуваний білосніжною фарбою. Тепер же дім Редлі став почорнілим і брудно-сірим. Бур’ян ріс на всьому подвір’ї. Всі говорили, що та будівля наповнена злим духом. Щоб прикрого не ставалося в Мейкомбі, то всі казали, що це через нього. Мейкомбська садиба стояла поруч з будинком Редлі. Побіля їхнього курника стояли декілька пеканових дерев. Горіхи з них летіли й на шкільну територію, та їх ніхто не їв: всі були переконані, що ними можна отруїтися, бо вони від Редлі. Бейсбольні ж м’ячі, які хтось ненароком забивав на той бік огорожі, лишалися там навік, ніхто не зважувався їх забирати.

Редлі переїхали в місто давно. На той час Джін та Джема ще не було на світі. Вони були замкнутими, практично ні з ким не спілкувалися. Церкву новоприбулі не відвідували зовсім, хоч це найбільша розвага в місті. Місіс Редлі майже не пила з сусідками каву. Містер Редлі покидав дім лиш для того, аби купити щось в бакалії і відразу ж вертався назад. Вони мали двох синів. Недільного дня не тільки двері в їхньому домі були закриті, а й вікна.

Говорять, що в підлітковому віці менший із синів потоваришував із Кенінгемами із Старого Сарема — це таке чисельне і загадкове плем’я, що жило на півночі округу. Ними була створена така собі розбійницька ватага. Вони наробили невелику кількість дурниць, проте місто вже говорило про них. Одна з таких витівок була для їхньої долі вирішальною. Церковний староста був замкнений хлопчаками в флігелі будинку суду. Цього разу підліткам-розбійникам не минулося — їх судили. Їхнім «вироком» стала виробнича школа, яка не мала нічого спільного з тюрмою, ганебності теж в навчанні там не було ніякої. Та для містера Редлі, схоже, це було ударом. Чоловік дав обіцянку судові, що ніхто більше не зазнає турбот від його сина, коли його відпустять. Суддя, розуміючи, що чоловік ніколи не кидав слів на вітер, відпустив хлопця.

Решта хлопчаків-хуліганів таки пішла у виробничу школу, в якій отримала вельми хорошу середню освіту. А будинок Редлі тепер був зачинений завжди. Півтора десятиліття (!) від того часу минуло, а ніхто із мешканців міста не міг похвалитися тим, що бачив молодшого сина Редлі. І хоч при народженні його назвали Артуром, то тепер між собою люди говорили на нього «Страхолюд».

Стефані Крофорд — одна зі сварливих сусідок інколи розказувала страшні розповіді про Страхолюда. Однією з таких була історія про те, що хлопець наскрізь проколов ножицями батькову ногу. Йому нібито на той момент було 33.

Джем був переконаний, що містер Редлі прив’язує сина до ліжка і так той проводить більшу частину часу. Діти щоденно бачили, як його батько їздить у місто й вертається. Він був худорлявої жилавої статури та мав вицвілий погляд.

Старший брат Страхолюда жив окремо в іншому місці. Приїздив він рідко. Здебільшого його бачили на Різдвяні свята.

Коли містера Редлі не стало, мешканці міста заговорили про Страхолюда. Вони думали, що тепер чоловік буде вільний і вийде за поріг свого дому. Та приїхав його старший брат Натан і оселився в домі, а Страхолюд і далі не з’являвся надворі.

Джін та Джем ділилися страшилками про Страхолюда із Ділом. Останньому було все цікавіше й цікавіше.
Джем думав, що зріст Страхолюда сягає позначки шість з половиною футів, харчується він сирими білками та котами, його руки постійно заляпані кров’ю, на його лиці довжелезний викривлений шрам, зуби жовтого кольору або ще й гнилі, а ще в нього величезні очі і постійно тече слина.

Одного дня хлопчаки уклали парі, що Джем зможе підійти до воріт страшного двору. Джем завжди тримав своє слово. Та його сестра занадто добре знала його і помітила, що він наляканий. Потім Діл зажадав більшого — аби Джем доторкнувся до самого дому Редлі. Хлопець зважився не відразу, а тоді швидко відкрив вхід, помчав до будинку, на ходу торкнувся його і прилетів миттю назад. Джін та Діл помчали з ним від страшного двору, бо дітям чи то здалося, чи то й справді вони побачили порух шторки на одному з вікон.

Розділ II
З початком осені Діл повернувся додому. Джін засумувала, але зрозуміла, що вже за сім днів вона піде в школу. Дівчинка цього дуже хотіла, їй вже не терпілося.

Ось і настав перший шкільний день. Джін відвів у школу Джем, але перед цим провів детальну інструкцію відносно їхніх стосунків у школі: їй заборонено було чіплятися до брата і просити його з нею гратися, натякати стосовно його особистого життя, не бігати побіля нього на перервах, тощо. Хлопець запевнив сестру, що домашні стосунки у них не зміняться, а в школі буде по-іншому.

У перший же день із Джін сталася неприємність — її вчителька, міс Фішер, на очах усього класу била її долоню лінійкою, після чого відправила в куток. Вчителька була дуже молодою. Максимум їй можна було дати 21. Міс Кароліна мала волосся каштанового кольору, рум’яні щічки, манікюр темно-червоного кольору. Її взуття мало високі підбори і було лакованим, а сукня червоною з білими смужками. Вона була подібна до цукерки, і запах мала теж підходящий. Жінка жила через дорогу від будинку Фінчів, в горішній кімнаті, яку винаймала в міс Аткінсон.

Перший урок був читанням. Вчителька читала учням текст, в якому йшлося про котів. Учнями були хлопчаки, одягнені в подерті сорочки та дівчата в сукнях з грубої мішковини. Цим дітям довелося відразу, щойно вони навчилися твердо стояти на ніжках, вже доглядати бавовник та годувати свиней. Тож казка для них переважної більшості з них була дивом-дивним. Джін чудово читала, тож міс Кароліна задала їй прочитати буквар практично повністю. А після цього вчителька сказала їй, щоб вона переказала батькові, аби той перестав з нею займатися, бо це буде на шкоду її навчанню в школі. Та дівчинці самій було достеменно незрозуміло звідки вона вміє читати. Немов вона читала, скільки себе пам’ятає. Та навчив її насправді батько, а ще кухарка Кел, за настановою якої вона часто списувала шматки Біблійного тексту.
Під час перерви Джін розповіла Джемові про те, як вчителька з нею вчинила. Він відповів, що вчителька його класу казала про те, що міс Кароліна вчить по-новому. Цей новітній спосіб влаштований так, що книгами практично не користуються, а перед учнями лиш махають листками, на яких написані нескладні слова, які всі хором повторюють. Крім того, учні писали друкованими буквами і тільки з третього класу дізнавалися, що є писані. Коли вчителька зрозуміла, що Джін вже й пише, то вдруге наказала переказати батькові, щоб не займався з нею. Потім вона сказала, аби діти дістали свої сніданки.

Уолтер Канінгем їжі з собою не мав. У цього хлопчака не було й взуття, проте його сорочка була чистою, а комбінезон акуратно залатаним. Міс Кароліна спершу вирішила, що його сніданок лишився вдома випадково, тож дала Уолтерові двадцять п’ять центів для купівлі їжі, і сказала, щоб він їй завтра повернув. Та хлопчина відмовлявся. Переважна більшість класу почала шепотіти: «Всевидько, розкажи вчительці!» (Всевидьком називали Джін). Дівчинці було нікуди діватися і вона сказала, що Уолтер належить до Канінгемів. Оскільки ця інформація абсолютно нічого не говорила міс Кароліні, то довелося пояснити, що Канінгеми зроду не беруть нічого без оплати — вони користуються лиш тим, що у них є, хоч і є зовсім мало.

Джін згадала, як взимку містер Уолтер приходив до її батька, щоб той дав пораду у справі стосовно порушення прав. І хоч грошей для розрахунку чоловік не мав, та він не залишився в боргу — навозив їм багато хмизу, привіз мішок з горіхами, під час різдвяних свят він ще додав гостролист у кошику, а навесні мішок з молодою ріпою. Батько сказав, що Канінгеми живуть поза містом і займаються фермерством, тож для них криза була особливо відчутною. Ущемлення прав — це лиш невелика частина проблем Канінгемів. Його земельна ділянка вже неодноразово опинялася під заставою та перезаставою. Таким чином він отримує зовсім малу кількість коштів, які витрачає аби сплатити відсоток. Аттікус говорив, що містера Канінгема можна сміливо віднеси до розряду непохитних.

Саме за це пояснення Джін була покарана вчителькою. Після дзвінка дівчинка запримітила, що вчителька сіла і вткнулася лицем в долоні.

Розділ III
У цей же день у шкільному дворі Всевидько хотіла кинутись на свого однокласника Уолтера, завдяки якому вона отримала покарання, та її зупинив Джем. Хлопець спитав Канінгема хто його батько. Почувши відповідь, сказав, що їхні батьки дружать і запропонував хлопцеві поснідати в їхньому домі (вони жили поруч).

Уолтер був надзвичайно худим та миршавим, напевно через постійне недоїдання.

Поряд також стояв дім Редлі і Джем розказав Уолтерові про те, що в ньому живе Страхолюд. Вдома Кел поставила їжу і для гостя. Глава сімейства був теж вдома і запитав Уолтера про те, які справи цьогоріч з врожаєм. Хлопчина відповів, що немає змоги перейти до другого класу через те, що в певний період йому доводиться переривати навчальний процес і лишати школу, аби допомогти батькові в обкопуванні бавовника.

Коли посідали за стіл, Уолтер попросив, щоб йому дали мелясу (патоку), і велику її кількість вилив зверху на їжу. Джін такого не бачила раніше, дивувалася і запитала навіщо він так зробив. За це Кел налаяла її в кухні. Вона сказала, що для Канінгемів так звично, і Уолтер на подібні зауваження образиться.

Діти, поснідавши, знову пішли до школи. Міс Кароліна була налякана, коли помітила, що великий хлопець Барріс Юел має воші. Вона сказала, що сьогодні він звільнений від занять і має піти та вдома добре вимити волосся за допомогою дьогтьового мила, а після цього, щоб протер ще гасом. Однокласникам хлопця знову треба було пояснити вчительці, що він Юел. Їх дуже багато. Першого дня кожного року вони з’являються в школі за вимогою пані інспекторки, яка погрожує, що звернеться до шерифа. Та наступного дня їх вже точно не буде. Барріс сьогодні прийшов втретє — третій рік поспіль, першого шкільного дня. Міс Кароліна говорила, що їй просто необхідно доповісти про все директорові. Та Барріс сказав, що вона соплива й покинув клас. На емоціях вчителька розплакалася, учні ж взялися її втішати.

Знайомство зі школою здалося Джін аж надто насиченим подіями. Вдома Келпурнія розповіла, що день її пройшов незвично без них, вона скучила й навіть наготувала їхніх улюблених солодощів.

Ввечері дівчинка звернулася до батька з проханням більше не ходити в школу. Вона розказала йому все, що сталося протягом дня. Найгіршим зі всього для першокласниці стала заборона читання з татком. Батько сказав їй, що аби зрозуміти мотиви вчительки, необхідно поставити себе на її місце.

Джін наполягала і казала, що хотіла б не відвідувати школу, як Юели. Після цього Аттікусові довелося пояснювати, що цей рід з покоління в покоління є ганьбою Мейкомба. Бо їхній спосіб життя подібний до тваринного. Наприклад, він знає про протизаконні дії Боба Юела, Баррісового батька — той виловлює за допомогою капканів та вистрілює дичину навіть в ті періоди, коли не можна. Отримавши якісь кошти за продаж свого «улову», він їх повністю витрачає на випивку, не лишивши навіть копійки для їжі дітям.
Компроміс стосовно школи таки знайшовся: Джін і далі буде відвідувати її, та вечорами вони з батьком все рівно читатимуть, але це буде їхньою таємницею, про яку міс Кароліні не треба знати. Аттікус читав синові та доньці розповідь про дивака, що просидів на флагштоці дуже довгий час просто так, бо хотілося. І вже в суботу Джем за ним повторив: сидів у хатинці на великій висоті на платані (таке дерево) цілісінький день.

Розділ IV
Наступні шкільні будні були дуже схожі на перший день. Опинившись в домашній атмосфері, дівчинка читала все підряд. Її думка не змінилася, і вона не бачила сенсу відвідувати нудні уроки всі 12 років. Весь навчальний рік її заняття закінчувалися на пів години раніше, ніж у брата. І щодня вона з переляком пролітала повз двір Редлі.

Та одного дня вона раптом щось побачила. У страшному дворі, біля самої дороги росло 2 дерева, корені яких досягали самої дороги. Вона побачила блискучу цятку в дуплі одного з дерев. Цікавість перемогла, і дівчинка спинилася та дістала звіди 2 пакетики жувальних гумок без обгорток. Прийшовши додому, дівчинка пробує свою знахідку, та зі школи повернувся Джем і наказав все викинути і ні в якому разі не їсти, бо підозрював, що гумки отруєні.

Вже скоро починалося літо, а це значило, що має приїхати Діл, якого діти вже не могли дочекатися.
Останнього шкільного дня Джін та Джем йшли додому разом. У вже знайомому дуплі вони знову щось помітили. В пакетику, який звідти дістали, були дві блискучі монетки номіналом в один пенні. Вони були 1900-го та 1906-го років. Хлопець подумав, що монетки можуть приносити щастя, тож сховав їх до невеличкої скрині.

За пару днів Діл вже був у них. Зросту у нього, здається, не прибавилося, але він став кремезним. Хлопець відразу повідомив, що зустрічав батька, який, як виявилося (з його слів), є президентом залізничної компанії.
Діти гуляли в палісадникові. Діл не міг відвести погляду від дому Редлі. Джім розказав про жар-пару. За легендою так називають людину, яка після смерті не потрапляє на небеса і тому має завжди вештатися безлюдними дорогами, але, якщо ти сам натрапиш на цю мару, то, як помреш, теж будеш жар-пару.

Джін сказала, що то вигадки, і замість цих пустих розмов пропонувала покататися на колесі — старій автомобільній шині. Ділові хотілося зразу прокататися, але Джім не вступала і теж хотіла бути першою. Джем їх розмирив, сказавши, що спершу покатається Джін, але Діл буде їздити більше часу. Джін навіть не підозрювала, що брат сердитий на неї через те, що вона заперечила правдивість історії про жар-пару. Він щосили штовхнув шину. Швидкість була такою, що дівчинка не могла зупинитися. Вона влетіла в дім Редлі й випала на бруківці. В неї дуже паморочилася голова, тошнота підпирала груди. Лежачи, мала почула, що Джем кричить, аби вона тікала. Дівчинка простяглася якраз перед сходами дому Редлі. Трохи оговтавшись, вона побігла, а забирати скат повинен був йти Джем.

Невдовзі Джем вигадав грати в Страхолюда Редлі. Всевидько грала роль місіс Редлі, Діл — містера Редлі, а Джем був головним — мав зображувати Страхолюда. Брат намагався переконати сестру, що він зовсім не боягуз і не має страху стосовно сім’ї Редлі. Хлопець говорив, що Страхолюд вже давно не живе в тому домі, та його сестра була впевнена, що той ніде не подівся.

Діти вигадували різноманітні сцени життя Редлі, які розігрували, немов на сцені. До прикладу, раніше місіс Редлі була надзвичайно вродливою, та коли вийшла заміж за містера Редлі, краса її змарніла — в неї практично не лишилося власних зубів, вона стала майже лисою, а також в неї не було вказівного пальця на правій руці. Стосовно останнього нафантазував Діл, буцімто, палець одного разу відкусив Страхолюд, бо відчував сильний голод). Зараз місіс Редлі, нібито, постійно плаче посеред однієї з кімнат, а Страхолюд постійно стругає за допомогою ножа дерево на меблях. А ще діти показували, що він проштрикує батькову ногу ножицями. Кожного разу, коли вони бачили містера Натана Редлі, який вирушав у місто, стихали і не рухалися. Джін не дуже охоче грала, бо під час пригоди з колесом чула сміх з того страшного дому.

Розділ V
Діл із Джемом зовсім подружилися і здебільшого гуляли вдвох. Джін їм потрібна була лише тоді, як вони не могли обійтися вдвох. Той літній час дівчинка багато вечірнього часу спілкувалася з міс Моді Аткінсон. Вона була хорошою і доброю сусідкою. Жінка не любила власний будинок і була переконана, що вона марнує своє життя, коли просто в ньому знаходиться. Вона давно овдовіла, довгими годинами займалася доглядом за рослинами власного саду. Вона пекла дуже смачні пиріжки, на які неодмінно гукала сусідських дітей.

Коли міс Моді та Джін були на самоті, дівчинка поставила їй питання стосовно смерті Страхолюда, про яку стверджував її брат. Тітонька відповіла, що то неправда, і він живий, та зауважила, що його ім’я Артур. Міс Моді сказала, що Джем дедалі більше набуває схожості з їхнім дядьком Джеком, з яким вона росла на фермі. Дядько Джек відвідував їхню родину на Різдвяні свята і кожного разу на всю силу гукав на вулиці, аби міс Моді ставала його дружиною.

Дядько казав племінникові, що вже чотири десятиліття старається, аби міс Моді розізлилася. В неї і думки немає стати його дружиною, від неї можна дочекатися лиш насмішок.

Одного разу сусідка розповідала Джін про сім’ю Редлі. Глава сімейства був баптистом, а вони вважають розваги гріхом. Міс Моді сама відносилася до цієї релігійної течії, але казала, що не варто занадто буквально сприймати біблійні слова. «Іноді з людьми трапляється таке, що вони занадто багато піклуються про своє наступне, потойбічне життя, аж настільки, що не можуть прожити нормально життя земне».

Вона згадувала як Артур Редлі був ще маленьким хлопчаком. Він був вихований та привітний до неї.

Хлопці (Діл та Джем) нарешті погодилися гратися і з Джін, але поставили їй умову — вона має беззаперечно виконувати всі їхні накази. Хлопці планували передати Страхолюдові листа. Джем хотів прив’язати його до вудки та всунути в щілину між віконницями. Всевидько повинна була стояти на варті з тильного боку двору.
Діл же стояв на вулиці і мав задзвонити дзвоником, коли хтось нею буде рухатися. У листі хлопчаки просили, аби Артур хоча б інколи покидав будинок і розказував їм, чим він в ньому займається. Ще вони дописали, що пригостять його морозивом. Та про їхній план дізнався Аттікус. Він сказав, аби вони не мучили тієї людини. Він не сварив дітей, та пояснював, що ця гра нерозумна і варто на цьому її закінчити та залишити в спокої Редлі.