Розділ 10, у якому Кальцифер обіцяє Софі зробити натяк
Хаул вже був вдома, коли вони вернулися. Наступного дня, вранці, чаклун повідомив Софі, що помітив її, коли ходив до Летті. Він сказав, що вона пані Нишпорка й пішов до короля. Коли ж Майкл звертався до нього з питанням стосовно загадкового закляття, той нічого не відказав, відмахнувшись.

У Майкла не було роботи, тож він пішов до кондитерської, аби навідати Летті. А Софі треба було назад шити клаптики в костюм, бо Хаулові її ідея, м’яко кажучи, не сподобалася.

Від Портхавенських дверей долинув стукіт. За ними стояв п’ятнадцятирічний хлопчина. Він запитав, чи не має пані Відьма якогось зілля, що б допомогло хоча б не так часто губити підкови. Вона розгубилася, але на поміч прийшов Кальцифер. Він сказав, де є потрібний порошок і дав пораду триматися впевнено. Було дещо гаряче. Цього дня було ніколи шити: «Відьма» продала за підказками демона магію для чищення каналізаційних труб, для пошуку малої рогатої худоби, а також для варіння хорошого пива. А одному хлопчині хотілося якоїсь допомоги в дуелі. В Софі не було нічого подібного, тож вона просто насипала для нього кайєннський перець і сказала, щоб він сипнув ним перед собою напередодні дуелі.

Кальцифер мовив, що сьогодні дівчині буде невеликий натяк про можливості розірвання угоди. Під вечір повернувся Майкл. Він спеціально розклав все поверхнею стола таким чином, щоб здавалося, ніби він весь час був у роботі. Коли Хаул повернувся, то в нього в руках було дуже багато різноманітних пакунків. Він повідомив, що король таки офіційно доручив йому пошуки брата та знищення Відьми Пустирищ. Хаул був в такому ж розпачі, як тоді, коли з нього довелося змивати слиз. В пакунках був одяг для Софі та Майкла, бо вони також йтимуть на прийом до короля. Софі відказала, що нікуди не піде.

Хаул відказав, що за таких умов він не матиме іншого вибору, як Мандрівним Замком назавжди перебратися на велику відстань звідси. І тоді йому більше не зустрітися з Летті. Майкл подумав про своє кохання і благаючим поглядом глянув на стару. Вона знала, що тепер в її руках доля обох рідних дівчат. А ще Хаул може знову скористатися зеленим слизом. Жінка таки дала згоду. Зустріч була призначена на наступний день на початок другої половини дня.

Софі почала слухати детальний інструктаж стосовно цієї події від чаклуна. Він прагнув зробити так, щоб замовлення від його величності знову були дрібними, а не такими масштабними, як із його братом. Софі потрібно було довести королю, що її дитина непутяща. Аби стара не розгубилася на зустрічі, Хаул вирішив звернутися до своєї учительки — пані Пентстеммон.

Майкла таки й далі турбувало незрозуміле закляття. Він вирішив, що зараз слушний час таки добитися від мага відповіді. Але після прочитання слів на папері, Хаул відказав, що лишав підмайстрові зовсім інше завдання. Добре подумавши, маг розлютився і назвав Софі старою дурепою, яка суне свого носа, куди не слід. Бо йому стало ясно, що жінка таки розвертала клямку чорним кольором вниз і пхала в нікуди свій довгий ніс. Софі гордовито сказала, що не ніс, а палець. Чародій висловив припущення, що папірець потрапив до них звідти. Дізнавшись, що Майкл ще й намагався ловити зірку, Хаул був геть лютий і почав попрікати хлопця. Натомість демон відказав, що чарівник сам колись зловив зірочку.

Хаул розтлумачив, що текст є піснею, вірніше, її шматком, але її закінчення він не пам’ятає. Він намагався відшукати якусь книгу, та не вийшло.

Тоді Хаул вирішив сам повести стару з підмайстром у «ніщо», розуміючи, що краще буде, коли він за ними нагляне, ніж вони колись надумають піти туди самі. Всі троє вже виходили за двері, коли Кальцифер гукнув до Софі, що йшла останньою, про те, що натяк вже зроблено. Та заінтригована виходом в пустоту дівчина зовсім пропустила це повз вуха.

Розділ XI, у якому Хаул вирушає в дивовижну країну в пошуках заклинання
Як виявилося «ніщо» було товщиною не більше дюйма. Далі була стежка, залита бетоном, яка вела до входу в сад. За ним простяглася рівна дорога, обабіч якої стояли два ряди будиночків. Софі побачила, що вигляд Мандрівного Замку теж мінився — він став цегляним будинком, у якому красувалися великі вікна. Він був квадратної форми та новозбудований, мав матові скляні вхідні двері. І загалом походив на решті будівель цієї вулиці.

На Хаулові тепер був одяг сіро-червоного кольору, але крій його був інший, ніж зазвичай. Хвостів на рукавах уже не було. Одяг був мішкуватий, поношений і обшарпаний. На Майклі замість курточки був якийсь стьобаний предмет одягу, довжиною ледь по пояс. Хлопець роздивлявся ноги, взуті в полотняні туфлі, і не без здивування оглядав затісні облягаючі брюки синього кольору.

Софі здивувалася, коли чаклун повів їх в напрямку їхнього будинку-замку. Позаду на його куртці було написано «Валійське регбі». Майкл ледь ішов через тісноту своїх штанів. Софі подивилася на свій одяг. Її незмінне сіре плаття стало трішечки коротшим. Ось і все.

Хаул відімкнув будинок. Біля входу на маленькому ланцюзі підвішена дощечка, на якій було написано «Рівенделл». Перед ними відкрилася охайна світла вітальня. Будинок не був пустим. За найближчими дверима чувся гомін — хтось говорив. Виявилося, що джерелом звуків були яскраві чарівні картинки, що рухалися передньою стінкою на великій квадратній скрині. В кімнаті були жінка, дуже схожа зовні на Хаула, але трохи старшого віку та маленька дівчинка. Він познайомив Майкла із Софі з цими людьми — його сестрою та племінницею. Меган (сестра) мовила, що її чоловік, Гарет, ще не повернувся. Хаул запитав, чи вони не губили завдання з англійської літератури. Меган відповіла, що її синові дійсно не вдалося відшукати якийсь папірець. Та коли шукав, то натрапив на якусь нісенітницю, написану на старезному папірці (Майклове закляття). Його Ніл (так звати хлопчика) відніс до вчительки літератури.

Мешканці Мандрівного Замку всі разом піднялися на другий поверх до хлопчика. Ніл в компанії друзів саме грав у комп’ютерні ігри на приставці. Хлопчик підтвердив материні слова. На прохання дядька, він дав домашню адресу вчительки. За це малий отримав новеньку гру. Софі з Майклом було незрозуміло, що сталося. Вийшовши з кімнати, вони почули, як діти читають умови гри: «Гравці знаходяться всередині зачаклованого замку, який має чотири виходи. За кожними з дверей знаходиться якийсь інший вимір. За першими дверима рух Мандрівного Замку ніколи не припиняється, а також щомиті на нього може чигати небезпека». Софі здивувалася, розуміючи, що ці описи є її реальністю.

Стара з підмайстром випадково підслухали, як сестра свариться на їхнього мага. Вона з докором говорила йому про те, що він погано вдягнений, безробітній, постійно не має грошей. А його шмаття зберігається в цьому будинку.

«Стара» вирятувала чарівника, сказавши, що вони вже мають іти. Ще Хаул поставив Меган питання стосовно авто. Він цікавився, чи вона не продала його. Жінка відказала, що він власник та й ключів у неї немає, тож воно на місці.

Вся компанія всілася в машину й поїхала до вчительки Хаулового племінника. Дівчина була, м’яко кажучи, не у захваті від цієї їзди — дуже швидкої, відчуваючи сморід, гуркіт та підскакування. Крутизна вулиць була такою, що вона ніколи такої не бачила.

Компанія відшукала потрібний будинок. Вчителька була неочікувано юна, струнка та чарівна. Вона мала гладеньке чорне волосся та просто величезні очі. Жінка зразу зрозуміла, хто до неї завітав — Хауелл Дженкінс. Чародій був під враженням від краси міс Ангоріан. На його обличчі відразу засвітилася чаруюча посмішка. Для цієї жінки було не в новину, що вона подобається чоловікам. Що там говорити, коли навіть закоханий підмайстер милувався нею. Вона розповіла, що містом поповзли недобрі плітки стосовно Хауела, пов’язані із його раптовими зникненнями та появами. Вчителька повернула папірець із заклинанням, а Хаул натомість дав їй вірш Ніла, а до того спитав чий він. Вона відказала, що автор — Джон Донн. Красуня кинулася на пошуки його книги. Хаул обдивлявся достоїнства її фігури та сказав, що хотів би з нею повечеряти. Та жінка відказала, що має нареченого. Цим щасливчиком став Бен Салліван. Маг відказав, що не знає такого. Вона відповіла, що Бен пропав безвісти декілька років тому. Міс Ангоріан зачитала другу половину поезії:
«Якщо ти народився, щоб зріти дива,
Де невидимий світ – лиш для тебе ява,
Верхи мчи десять тисяч і днів, і ночей,
Поки біле волосся сягне до плечей.
І розкажеш, як вернеш з далеких доріг,
Про всі дивні дива, що спізнати устиг,
І присягнеш, що не бачив ти дива —
Жінки тієї, що чесна й правдива».

Обличчя Хаула враз стало блідим та мокрим від поту. Всі разом сіли до авто та поїхали, попрощавшись із вчителькою. Майкл запитав мага, що відбулося. Той відказав, що його знайшло заклинання Відьми Пустирищ. Хоч йому й було відомо, що це колись таки станеться, та це було дуже раптово. Він почав рахувати, а потім пояснив, що того дня, коли буде середина літа, йому виповниться 10 000 днів, і він матиме вернутися до Відьми Пустирищ.

З поверненням до Замку, чарівник мовив демонові: «Їй вдалося догнати мене». «Мені відомо, — сказав з вогню Кальцифер. — Відчуваю».

Розділ XII, у якому Софі стає старенькою матінкою Хаула
Софі не розуміла навіщо очорняти Хаулове ім’я в очах його величності зараз, зважаючи на останні події. Та Хаул був переконаний, що зараз це навіть більш важливо, бо зовсім не потрібно, щоб ще й король його шукав.

Софі на ранок вже була при повному параді в новому вбранні. Вона була задоволеною, але дещо хвилювалася. Дівчина сиділа в очікуванні чоловіків і розказувала демонові про той край, де мешкають рідні мага. Кальцифер мовив, що Відьма прийняла мудре рішення, приславши заклинання через ті двері.

Зібравшись, всі вийшли через Кінгсберійський вихід. Із зовнішнього боку Замок був покинутою конюшнею.
Спершу всі пішли до Пентстеммон. Хаул сказав, що вона казатиме на стару «пані Пендрагон», бо в цьому місці його знають під цим прізвищем. Софі запитала, чому він скрізь називається по-різному. Він відказав, що таким чином маскується. Та й власне прізвище йому не до вподоби. А Софі сказала, що любить своє — Хаттер — тобто «капелюшник». «Ну, не кожному ж бути божевільним капелюшником», — відказав маг.
В домі Пентстеммон Софі вже здалося, що вона в палаці, таке все було розкішне. Але сама господиня була ще більш витончена. Вона була високою та стрункою, її осанка була ідеальною навіть при сидінні. Вбрана вона була в шовкове плаття, що за кольором походило на тьмяне золото. Такого ж кольору була прикраса на голові, немов корона. Більшої елегантності за своє життя Софі ще не стрічала. Хаул представив свою «маму-Софі». Вона ж дуже хвилювалася. Жінка намагалася якомога величніше сісти до крісла навпроти господині. Хаулова поведінка була невимушеною. Помітно було, що йому тут дуже комфортно. Господиня дому розповіла, що їй вже вісімдесят шість і спитала про вік Софі. Та відказала, що їй дев’яносто.

Хаула, на його превелике здивування, було вислано до Майкла, якого сприйняли за прислугу. Пані Пентстеммон розказала Софі, що її улюблений учень почав йти дорогою зла, бо його одяг зачарований — він діє, як дуже сильний приворот, спрямований на прекрасну половину людства. Це свідчить про нахили до темного мистецтва. Хаулова вчителька сказала, що знає, що смерть вже йде по неї, тож вона прагне встигнути повернути його на шлях добра. Софі повідомила їй, що він має домовленість із Кальцифером. Та ж відказала, що їй самій під силу розірвання цієї угоди, бо вона, Софі, володіє даром — умінням оживляти неживе. А ще пані повідомила, що між Відьмою та Кальцифером теж є домовленість, яка дала йому можливість заволодіти нею.

Для демонів немає різниці між добром та злом. Та вони можуть бути спокушені угодами, за якими отримують якусь цінність, до якої мають доступ лиш люди. За рахунок цього дні життя й людини, й демона збільшуються. А ще вони обмінюються магічними здібностями, тобто до своїх отримують ще здібності іншого учасника угоди.

Вчителька із Софі договорили.

Дівчина сприйняла за належне наявність у себе магічного дару. Хоч до цього була переконана, що, оскільки вона старша, то цього не може бути. Аж тут Софі пригадала, що зашиваючи костюм мага, проговорила «Створений для того, щоб зваблювати дівчат». Тобто вона його сама зачарувала. Певно, що це вбрання допомогло Хаулові отримати прихильність Летті.

Софі дуже не хотілося йти на зустріч до короля. Хаул помітив її втомленість і сказав, що сам може це зробити, без неї. Та дівчина згадала Кальциферові слова про те, що, коли за наказом короля Хаул прибуде на Пустирище, де буде схоплений Відьмою, то їй більше ніколи не повернути свою юність.

Розділ XIII, у якому Софі очорнює ім'я Хаула
Софі прибула в королівський палац. В ньому було безліч кімнат, коридорів, входів та прислуги.
Король був дещо інакшим, ніж вона собі його уявляла. Вбраний він був зовсім не розкішно, навіть простіше за власних лакеїв. Під ним був не трон, а звичайнісіньке крісло. Поряд біля Його Величності не було нікого.
Аж раптом Софі зрозуміла, що нічогісінько не пам’ятає із тих настанов, що отримала від Хаула. Та мовчати не можна було. І вона вимовила, що прибула від Хаула, аби повідомити, що чародій відмовляється вирушати на пошуки королевого брата. Це було ні чим іншим, як катастрофою. Та вона ще додала, що її син є страшним боягузом, бо хто б іще послав для такої справи власну стару матір. Вона розказала, що Хаулові страшно Відьми. До того ж та наслала на нього прокляття. Король згодився, що це, дійсно, страшно. Софі вже було не спинити: вона говорила про те, що її син є непостійним, безтурботним, егоїстичним та істеричним чолов’ягою.

Та коли вона договорила, то король сказав, що стара допомогла йому тільки більше переконатися в правильності його вибору, бо він думав про ту легкість, з якою Хаул погоджувався перед цим взятися за таке нелегке завдання. Тож король подумав, що він є або простим хвальком, або ж для нього кошти — понад усе. А ще він говорив, що мусить організувати повернення брата, бо він є чудовим полководцем, а від Верхньої Норландії та Чужокрайнії вони з дня на день чекають оголошення війни. Але не тільки тому, а ще й через любов до нього. Та сварка, на його думку, була дуже недоречною. Він шкодував.

Король теж отримав погрози від Відьми. Зі всіх джерел йому доповідали одну інформацію — про те, що Джастін прямував до Пустирища. Тож Його Величність був переконаний, що брата утримує Відьма. А чарівник Саліман був нею захоплений з метою приманювання Джастіна. Його Величність сказав, що оголошує Хаула придворним магом, який отримує перше завдання — повернути Джастіна до закінчення цього року. Софі хотілося оперезати короля палицею, та вона стрималася.

Не лише магові плани були порушені. Софі була дуже засмучена, розуміючи, що після такого повороту подій Хаулові доведеться перенести замок на величезну відстань, а це означає, що будуть розбитими серця Летті, Марти та Майкла. А ще буде зелений слиз. Багато зеленого слизу. Софі знову бурчала про те, що вона найстарша і всі клопоти через це.

Софі ледь вийшла з палацу (бо спершу загубилася поміж величезною кількістю дверей). Чекати на Майкла вона не мала сили. А ще хотіла пошвидше поділитися результатами свого візиту в палац із Кальцифером. Коли вона шкутильгала вулицями, то була втомленою, вимученою від спеки та пригніченою. І раптом зрозуміла, що не знає, куди йти до покинутої конюшні, що є в ходом до Мандрівного Замку. Вона звертала на якісь вулички, та не впізнавала жодної. І з жахом усвідомила, що шлях до палацу теж загубила. Хоч як вона не питала перехожих, ніхто нічого не знав.

Нарешті стара побачила щось знайоме — дім пані Пентстеммон. Вона подумала, що лакей все їй розповість, бо вони з Хаулом товаришують, тож він неодмінно знає, як до нього втрапити. Та, рушивши в потрібному напрямку, Софі побачила, що навпроти неї йде Відьма Пустирищ. Вона виглядала зовсім по-іншому, ніж тоді в крамниці. Тепер вона мала довге волосся вогненного кольору, а не кольору каштану. Сукня була золотаво-багряною. На вигляд відьма була прекрасна та спокійна. Софі ледь не спинилася біля неї. А потім в неї промайнула думка про те, що вона, певно, про неї й не загадає. Та чаклунка сама до неї обізвалася, мовивши, що вона вже може не йти до Пантстеммон, бо та померла. Вона прекрасно пам’ятала й Софі у власній подобі, й не забула, якою на вигляд перетворила вона її. Відьма промовила, що Пантстеммон сама винна у своїй смерті, бо не погодилася допомогти їй відшукати потрібну особу (йшлося, певно, про Хаула). І Відьма її вбила. Софі обізвала її мерзенною вбивцею і збрехала, що не знає тієї померлої пані. Тоді чаклунка спитала, куди ж вона йде. Дівчина мовила те, що перше спало на думку: «До короля!» Тоді чародійка відказала, що вона йде не в тому напрямку, бо палац стояв у неї за спиною, і запропонувала провести її.
Вони йшли поряд. За ними йшли пажі.

Софі була в гніві й розпачі, оглядаючи боковим зором відьму, якій насправді було вже дуже-предуже багато років. Вона була така гарна та граційна… А Софі ще така молода…

Дівчина не втрималася і спитала, чому Відьма так погано з нею вчинила. Та відказала, що дівчина стояла їй на заваді, бо вона шукала інформацію, яку через неї не могла знайти. А ще вона додала, що сама Софі, мабуть, не була в курсі всього, що тоді відбувалося. Вже під палацом Відьма мовила, що дуже сердиться на Його Величність, бо саме через його діда вона була засланою в Пустирища.

До входу в палац вели довжелезні сходи. Відьма не мала наміру підніматися ними й сказала Софі, що їй буде цікаво поглянути, як вона в подобі старої туди долізе. Дівчині було дуже важко дістатися до входу, та вона змогла. Відьма й досі спостерігала за нею і чекала, що охорона її не пропустить. Тож Софі вилаялася і сказала стражникам, що не договорила з королем. Її пропустили. Тепер треба було придумати, про що ж, дійсно, йому сказати. Софі мовила Його Величності, що Хаул на все погоджується, коли він одружить його із власною донькою. Король здивувався та покликав малу Валерію. Вона повзала під столом і була ще дуже маленькою.

Король сказав, що їхнє одруження з Хаулом, звісно, неможливе, але він розуміє, що міс Пендрагон переповнюють батьківські почуття.