Автор — Маруся Чурай.

Дата створення — XVII сторіччя.

За жанром: лірична пісня.

За напрямом — романтизм.

Ліричний різновид — інтимна лірика + частково соціально-побутова.

Система віршування — силабічна, частково силабо-тонічна.

Віршовий розмір — 7-стопний хорей.

Римування — паралельне.

Різновид строфи: двовірш.

Лейтмотиви — розлучання з коханою людиною, людська заздрість, злі витівки долі.

Тема — зображення ніжного почуття дівчини до свого обранця, її муки, породжені розлукою.

Ідея — співчування, співпереживання дівчині, якій випало на долю перенести втрату кохання; оспівування відданості в коханні.

Під час створення пісні авторка скористалася такими художніми засобами: метафорою, епітетом, риторичним запитанням та окликом.

Композиційна будова пісні: погода відповідає почуттю дівчини на початку твору — така ж неспокійна. Головна героїня страждає через те, що її коханий не з нею. А їй без нього зовсім життя не миле, бо почувається вона, мов одинока билина, що якимсь дивом ще марніє на піщаному ґрунті без жодної крапельки вологи. Глибокий ліризм торкається найтонший душевних струн читача. Засіб художнього паралелізму, використаний авторкою, цьому тільки сприяє (наприклад, «дерева гнуться» — «сльози не ллються»).

Емоційного підсилення фіналові надають прийоми використання риторичних звертань та окликів.

Пісня була використана Іваном Петровичем Котляревським у якості вступної арії головної героїні в опері «Наталка Полтавка». До слова, був період, коли авторство приписували Котляревському.

Історія створення
Дослідники припускають, що пісня була створена Марусею Чурай під час очікування милого із військового походу. Вона довгий період часу не мала жодної, бодай найменшої звісточки про нього, тож дуже хвилювалася, бо розуміла, що, можливо, його навіть вже немає серед живих. Тоді вона прийняла рішення спробувати знайти спокій, звертаючись молитвами до Бога. А, може, навіть вимолити життя коханій людині.

Маруся пішла в Києво-Печерську лавру. Припускають, що саме там, далеко від рідного дому, почуваючись самотньою, дівчина вигадала пісню «Віють вітри…»

Події цієї пісні слугують основою великої кількості творів, таких, як повісті, романи, драми, поеми. До прикладу, п’єса «Чарівниця» (автор Л. Боровиковський), «Ой, не ходи, Грицю» (автор М. Старицький) та інші.