Книга, що довела мене до сліз, хоча автор почав свій твір саме з попередження про його кінець. Однак зробив він це в такій удавано легковажній та недбалій формі, і продовжував створювати ілюзію, що все буде добре, до самого кінця. Напевно, саме цей контраст стилю оповіді та тагічної історії, про яку йдеться, і завдав найбільшого удару по моїй психіці. А, може, це була просто остання крапля.
Щодня у світі, та що там у світі, в Україні, помирають люди від хвороб, на які не можна вплинути, які можуть заскочити ні в чому не повинну людину зненацька, і які фактично перевертають з ніг на голову їхній світ . Саме це і стається із головним персонажем, Олівером, коли він дізнаєтсья про захворювання на леймемію молодої дружини. Він, і згодом вона, і її батько старанно грають в гру "все добре", а ще "все це неправда". І так просто, щиро зображує їх автор, і врдночас так оголює їхні почуття, що світ перевертається і у читача, і читач шокований, що так може бути, і читач тримається до останніх рядочків, але разом із Олівером не втримається. Він втрачає найцінніше - кохання, але водночас і знаходить те, що вважав назавжди не просто втраченим, а не існуючим: любов батька, щирість батька, розуміння батька та присутність батька.