Не секрет, що моїм улюбленим літературним жанром є романи на основі історичних подій. Такі книжки завжди цікаві та корисні, адже дають змогу в доволі легкій формі, без перевантаження складними науковими викладками та аналізами, дізнаватися про події минулих епох. Я завжди на своїх зустрічах з читачами рекомендую подібні книжки молодому поколінню, бо це найпростіший шлях вивчати історію рідного краю та світу. Тож я вирішила зробити собі приємність і присвятити серпневе читання цьому жанру. А позаяк в серпні святкуватимемо День української незалежності, то подумала, що логічно буде дізнатися більше про українську історію і поділитися цією інформацією з читачами моїх книжкових розповідей.
Щоб зберегти історичну хронологію, своє читання я розпочала з книжки, що описує події вісімсотрічної давнини й далі вже рухатимусь шкалою часу в напрямку сучасності. Тож моя сьогоднішня розповідь про роман Петра Лущика «Тамплієри короля Данила» від видавництва Фоліо. Роман доволі давній. Вперше він побачив світ ще у 2014 році, після того, як авторський рукопис став лауреатом конкурсу «Коронація слова-2014». До мене ж книжка потрапила лише у 2021 році в якості подарунка від автора з нагоди нашого з ним розвіртуалення.
Як ви вже здогадалися з назви, мова йтиме про володаря наших галицьких земель, руського князя Данила Романовича з роду Рюриковичів, якому долею було визначено стати рівним серед європейських володарів і отримати титул Короля Русі. А до чого тут тамплієри? В цьому якраз головна інтрига роману. Адже присутність цього середньовічного ордену на наших теренах оповита таємницями. Багато істориків висували гіпотези щодо цього і вони справді мали для цього досить вагоме підґрунтя. Тож версія Петра Лущика теж має право на існування.
В середині ХІІІ століття Папа Римський Інокентій ІV приймає рішення відправити свого легата - абата Опізо в далеку Рутенію, щоб провести обряд коронації володаря цих земель Данила. Очільник Святійшого Престолу вважав долучення руського князя до числа європейських королів дуже вигідним політичним рішенням. Таким чином цим він мав досягти, як мінімум, двох цілей: по-перше, мати свого васала на кордонах із Золотою Ордою, який убезпечить католицький світ від монгольських набігів, а, по-друге, долучити величезні території Русі, що сповідували візантійську віру, до римської церкви. Для охорони папського посольства було вирішено заангажувати лицарів ордену братів Соломонового Храму, себто тамплієрів. Тодішній Великий Магістр ордену Рено де Вішʼє доручив це завдання досвідченому командору Гійому де Пардо. І от на початку 1253 року абат Опізо в супроводі озброєних лицарів в сніжно-білих плащах з червоними хрестами на лівому плечі відправився з сицилійської Мессіни спочатку до Риму, а далі через всю Європу аж за Карпатські гори до володаря русинів. Їх шлях був не простим. Бо мало того, що дорогами Італії, Австрії чи Угорщини снувало безліч розбійників, до всіх небезпек додалося ще й те, що перешкоди на шляху посольству створювали й одвічні конкуренти тамплієрів - лицарі ордену госпітальєрів. Для них було образою, що для такої важливої місії Святійший Отець вибрав храмовників.
На той час князь Данило Романович переніс свою столицю з Галича до Холма. Саме туди наприкінці літа і прибуло посольство Папи Римського. Абат Опізо намагався якнайшвидше виконати свою місію, та Данило зволікав з коронацією. Йому важко давалося це рішення. Воно мало свої переваги, але й таїло значні небезпеки. Так, Данило дуже хотів заручитися підтримкою європейських королів для стримування монгольської навали. Саме це й обіцяв йому папа Інокентій. Але з іншого боку він ніяк не бажав стати підлеглим Риму, та й планів змінювати візантійську віру у своїх володіннях в нього теж не було. Тож Данило під різними приводами відкладав час коронації. Та все ж це сталося. З настанням зими в місті Дорогочин папський легат коронував Данила. Це стало відкритим викликом Золотій Орді, бо, як васал хана Батия, Данило не мав права цього робити.
Не думайте, що я розповіла вам сюжет книжки. Я просто в загальних рисах окреслила загальновідоме історичне тло, на якому розгорталися події. Саме цю основу використав автор, щоб створити цікавий пригодницький роман часів середньовіччя. Петрові Лущику вдалося гарно описати дух того часу. Місцем подій роману є не тільки руські землі, а й різні міста та країни тодішньої політичної мапи світу. Ми побачимо інтриги, що точилися у колах можновладців, будемо свідками різних шлюбних союзів, що укладалися для політичної вигоди, дізнаємось більше про походження та традиції різних лицарських орденів, зануримося в хитросплетіння релігійних течій та їх впливів на тодішній світ. Ну і звісно дізнаємося багато про особистість одного з найвпливовіших керманичів наших земель - короля Данила.
Ми достеменно не знаємо наскільки правдивою й достовірною є сюжетна лінія щодо перебування на наших землях тамплієрів. Документів про це майже не збереглося. Але є всі підстави вважати, що ці лицарі й справді тут були. Навіть такий поважний історик, як Борис Возницький досліджував це питання. Саме він вважав, що волинський Луків у свій час став домом для лицарів-храмовників. Ба більше, світлої памʼяті Борис Григорович був переконаний, що камені з викарбуваними готичними символами, знайдені в лісі неподалік Золочева, мають прямий стосунок до діяльності ордену тамплієрів. Можливо він би знайшов цьому неспростовні докази, якби його життя так трагічно не обірвалося. Інколи мені навіть здається, що в його смерті теж є якась містична складова, повʼязана з таємницями, якими він володів. Камені ці зараз перебувають на території Золочівського замку і кожен охочий може їх побачити, або й спробувати розгадати зашифровані на них символи.
Загалом роман «Тамплієри короля Данила» мені сподобався. Він дав змогу розширити мої знання про Руську державу, засновану батьком Данила - Романом Мстиславичем, яку більшість знає, як Галицько-Волинське князівство. Мені було цікаво розібратися в родинних хитросплетіннях Романовичів та те, як вміло король Данило творив тодішню зовнішню політику одружуючи своїх дітей з нащадками коронованих осіб різних держав, так само як робив це два століття до цього його предок Ярослав Мудрий. Та й загалом було цікаво побачити зріз світових політичних процесів в ХІІІ столітті.
Особливих зауважень до роману не маю. Твори Петра Лущика завжди читаються легко та цікаво. Мушу лише зазначити, що гасло «Читай про Львів!», яке видавець розмістив на обкладинці книжки, абсолютно не має стосунку до цього роману. Адже в час коронації Данила про місто Лева ще ніхто не чув і в тексті роману воно згадане лише наприкінці, як перспективні плани короля. Але це вже питання не до автора, а до видавця.
Король Данило залишив по собі славу мудрого та далекоглядного правителя, який зміг об'єднати свої землі, захистити їх від ворогів та підняти рівень життя своїх підданих. Завдяки його зусиллям, Галицько-Волинське князівство стало одним з наймогутніших державних утворень на території сучасної України та всієї Східної Європи. Тому роман про таку важливу історичну постать безсумнівно варто прочитати. Особливо, якщо його родзинкою є загадкова історія таємничих лицарів в білих плащах.