Сьогодні моя розповідь буде про другу частину трилогії про відчайдушного шпигуна Лоренсо Фалько, яка має назву «Єва». Моє знайомство з Фалько стало можливим завдяки Видавництво «Фабула», яке видало трилогію про цього харизматичного шпигуна в перфектному перекладі Іларії Шевченко.

Для тих, хто ще не знайомий з Лоренсо Фалько, трохи розповім його історію. Це професійний шпигун, який на час опису подій (1936-1937 рр) працює на НІОС - Національну інформаційно-оперативну службу франкістів. Йому доручають дуже важливі й надсекретні завдання, які він виконує з виваженістю та холоднокровністю. В його роботі нема місця сентиментальності, Фалько цинічний і безжальний. У своїх діях він керується виключно своїми інтересами й довіряє лише особливо перевіреним людям. Хоч Лоренсо доволі молодий, йому минуло лише тридцять сім років, але його минуле насичене, складне і заплутане. Він походить з багатої андалуської родини, отримав хороше виховання, але його життя в певний момент зробило дивний кульбіт і молодий чоловік починає займатися контрабандою зброї, а потім навіть стає таємним агентом республіканців. Але потім, в силу вагомих для нього причин, Фалько переходить на бік франкістів. Це дає нам зрозуміти, що він не є фанатичним прибічником жодної зі сторін протистояння, а керується лише здоровим глуздом та логікою, виходячи з диспозиції сил відповідного періоду. Його робота надзвичайно небезпечна, він знає, що ходить по лезу ножа, але саме це дає Фалько той адреналін, без якого він не уявляє свого життя. Та, попри свою цинічність, а інколи й зверхність, Лоренсо надзвичайно подобається жінкам. Жодна з тих жінок, які траплялися на його життєвому шляху, не здатна була встояти перед чоловічими чарами цього харизматичного мачо. Він вміє знайти ключ до будь-якого жіночого серця, а в любощах Фалько не менший профі аніж у шпигунському ремеслі.

Дія роману «Єва» розпочинається в Лісабоні (це і стало основним чинником, який визначив моє читання книжки саме зараз). Але побути довго в португальській столиці та порозважатися з тамтешніми світськими левицями Фалько не матиме змоги. Його терміново викликають до Іспанії й вже незадовго він (як, до речі, і я у своїх недавніх мандрах) опиняється у Севільї. Там з ним теж відбуваються досить небезпечні події, але викликані вони радше його любовними пригодами аніж професійною діяльністю. Але далі він отримує від керівництва НІОС завдання державної важливості й з цією місією відправляється в Танжер. Саме тут відбуваються основні події роману.

На той час марокканський порт Танжер відповідно до міжнародної конвенції, підписаної в Парижі 18 грудня 1923 року, мав статус міжнародної нейтральної демілітаризованої зони під спільною адміністрацією Франції, Іспанії та Великої Британії. І саме сюди вдалося прорватися суховантажу «Маунт-Касл», що мав на своєму борту тридцять тонн золота республіканського уряду, які той, за угодою зі Сталіном, мав переправити до СРСР начебто на зберігання. Зрозуміло, що франкісти ніяк не могли дозволити цьому статися. Адже розуміли, що в такому випадку золотий запас ніколи вже не повернеться до Іспанії. Цьому треба було якось запобігти. От з цією метою і був відряджений до Танжера Лоренсо Фалько.

Але, окрім поставленої задачі, в Танжері на Фалько чекала несподіванка: куратором місіі відправляння золота до СРСР була жінка, на ім'я Луїза Гомес. Та Фалько знав, що справжнє її імʼя Єва Неретва. Так, це була та сама Єва, російська шпигунка, з якою Лоренсо познайомився під час операції зі звільнення Хосе Антоніо Прімо де Рівери, про яку йшлося у першій частині трилогії. Тоді між Лоренсо і Євою виник любовний звʼязок. Фалько, ризикуючи власним життям і репутацією, врятував жінку від смерті. Далі їхні дороги розійшлись і вони не сподівалися на продовження цього дивного і нелогічного роману. Але життя непередбачуване і чоловік та жінка, що зовсім недавно були коханцями, опиняються по різні боки барикад. Як поведеться прагматичний Фалько в цьому випадку, що переможе в ньому: почуття до жінки чи почуття обовʼязку? Саме на основі цієї дилеми й побудував свій другий роман Артуро Перес-Реверте.

Не знаю як хто, але я, читаючи книжку, не мала жодних сентиментів до Єви. Переді мною постала затята комуністка, фанатично віддана своїм божевільним ідеям. Вона легко могла погодитися зі знищенням сотень тисяч або й мільйонів людей для досягнення панування світової революції та комуністичних ідеалів. Бо більше, вона була готова в будь-яку хвилину віддати й своє життя за ці ідеї. От знаєте, мені до кінця книжки хотілося, щоб вона таки його віддала. Бо я ж то знаю чим закінчується для людства перемога таких фанатиків. Але у Фалько на Єву були свої плани. Впродовж всієї розповіді він грається з нею, як кіт з мишею, хоч розуміє, що ця гра може коштувати йому життя. Але в цьому був весь Фалько. Саме ризик, напруга і страх сповнювали його життєвою енергією. Ніщо не надихало його так, як необхідність вижити й ніщо не приносило йому більшої насолоди, як усвідомлення того, що хтось хоче його вбити, але не може.

Мені ця частина трилогії сподобалась навіть більше, аніж перша. Єдине, що б я тут змінила, так це назву. Надто багато честі для комуністичної шльондри, щоб називати її імʼям цілу книжку, навіть якщо ця особа має непогану зовнішність та вишукані манери й запала в душу самому Лоренсо Фалько. В цьому романі мені імпонує зовсім інша жінка. Це гречанка Мойра Ніколаос, яку з головним героєм поєднує багаторічна дружба та любовний звʼязок. Їм довелося в житті подолати багато лиха та небезпек і саме на цьому побудовані їхні стосунки. Майра, як на мене, приклад відважної, мудрої та відданої жінки. Її поява в романі - це найкраще, що міг зробити автор для урівноваження балансу жіночих образів.

Роман «Єва» дозволив мені знову віртуально повернутися до моїх недавніх мандрів. Лісабон, Коїмбра, Севілья, Саламанка - я ніби знов опинилася на вулицях цих міст та з приємністю згадала ті чудові миті. І тепер я мрію про те, що колись до цього переліку долучиться і Танжер. Вірю, що мине не так багато часу і мої ноги ступатимуть старою, як світ, бруківкою дивного міста на краю африканського континенту і я згадаю тоді двох книжкових супер героїв, які припровадили мене туди: іспанця Лоренсо Фалько та українця Марка Криловича. Так, саме завдячуючи цьому персонажу Юрія Винничука я вперше занурилася в атмосферу Танжера і вже «прибувши» туди з Фалько почувалася своєю.

Якщо вас, як і мене, приваблюють динамічні шпигунські пристрасті та атмосфера міжвоєнного життя Старого Світу, то я щиро рекомендую вам романи Артуро Переса-Реверте (і Винничука теж, звичайно 😊). А мені, для повноти картини, залишилося прочитати третю частину трилогії автора - «Саботаж», з чим я не надто буду зволікати.