Із осінніми похолоданнями мені все більш хочеться почитати щось тепле, світле та життєствердне. Просту, сентиментальну, добротну книгу. Не солодку і не приторну, а щиру по-дитячому, бо саме в таких історіях сконцентрований величезний запас доброти.

Класика швейцарської літератури ХІХ ст. із якою авторка переносить читача до неймовірної природи Альпійських гір. Туди, де світ відкривається у неймовірний красі, де зелені полонини межують із недосяжними гірськими вершинами, там, де вітер колише трави, і розносить далеко запахи пахучих квітів, там де вечірня заграва розмальовує вершини гір у різні тони.

Саме туди потрапляє маленька 5-літня осиротіла Гайді. Вона як той легенький гірський вітерець вривається в життя очерствілого набурмосливого дідуся - Вуя з полонини. Серед гірських вершин Гайді не відчуває себе самотньою, вона має здатність підтримувати зв'язок з природою, чути її, впиватися нею, насолоджуватися дрібницями. Своєю добротою та щирістю, дівчинка зачаровує всіх довкола, а на старечому обличчі діда знову відроджується віра у життя.

Феномен Поліанни, дівчинки що дарувала усім радість із однойменної повісті Елеонор Портер - загальновідомий, але ще за довго до неї, була написана історія про Гайді, дівчинку, яка мала здатність заглядати в душу і бути наділеною величезною силою віри. Направду по діккенівськи тепла історія, в якій в міру Йоганною Шпірі додано моралі, негативних героїв, каяття, добрих вчинків, смутку та гумору.

Дорослі розучилися сприймати світ по особливому як діти. Лише дітям притаманне бачити його у дивовижній красі. І ця історія наче переносить у місце, де не існує війни, буденних клопотів, боротьби за виживання, пошуків сенсу буття чи істини, задоволення матеріальних потреб. Вона як ковточок свіжого повітря для тих, хто втомився і прагне хоч на мить забути про повсякденне і знову відчути утіху цього життя.

Тож, моральні принципи від Йоганни Шпірі - жити в гармонії з природою, задовольнятися незначним, бути чуйними до близьких.