« — Знову, мамо, — каже мій син, — ти знову вночі скреготала зубами.
— Я знову хрумтіла?
— Ти наче камінь їла.
Я п'ю каву, відчиняю вікно, дивлюся. Світ існує»

Щоночі 42-річна мусульманська жінка бачить примару свого закатованого у Боснійській війні чоловіка. Вона вже й не сила його бачити, але він щоночі знову й знов приходить до неї. Щоранку син їй скаже, що вона вкотре вночі скреготіла зубами, це наче камінь їла.

Навіщо він приходить? Навіщо залишає присмак каменю у роті?

Чи не на дні кожної ями, печери, криниці Боснії та Герцеговини лежать знівеченні людські скелети. Ніби як з потойбіччя вони видають скрегіт аби їх почули: ідентифікували, перепоховали та увіковічнили. Може тоді наступить полегшення.

В історії воєн вже були «табори, бараки, селекції, гетто, криївки, переховування переслідуваних, пов'язки на рукавах, купи черевиків, що лишилися після загиблих, голод, мародерство, стукіт у двері посеред ночі, зникнення з дому, кров на стінах, нищення обійсть, підпали стодол з людьми всередині, пацифікація сіл, обложені міста, живі щити, ґвалтування жінок ворога, першочергове винищення інтелігенції, колони біженців, масові вбивства, братські могили, ексгумації, міжнародні трибунали, зниклі безвісти». З Боснійською війною інновацією стало ще й впровадження ДНК-тесту. Тому все що залишається вцілілим від війни жінкам - чекати, до поки не з'ясується, що чергова партія знівечених кісток - це рештки їхніх чоловіків та дітей.

І щастя боснійських матерів тепер виглядає так: звістка, про те, що віднайдено рештки їхніх дітей.

Доктор Ева Кльоновські, антропологиня, - її місія віднайти та ексгумувати людські рештки. Як пазли у настільний грі, вона складає кістки людей. Ева відповідальна, вона з повагою ставиться до кожної кісточки, а ще дуже переймається щоб череп "пасував" до хрепта. Вона стійка, її не розчулює навіть те, що знаходяться кісточки дітей. Але одного разу вона здається... Сльози викликала іграшка - фігурка Супермена.

Де ж були ті "супермени" аби врятувати цих замордованих у війні дітей?