Я читала безліч різних книжок. Є такі, які можуть зачепити з перших сторінок і не будуть відпускати до останніх ; є такі, які не чіпляють від слова зовсім. Ця книга не відноситься і не до першої категорії, і не до другої. Стиль написання дуже дивний і до нього треба звикнути. Але коли звикаєш, то вже не можеш відпустити історію.

Сама книга про Джудіт, яка зникла чотири роки тому зі своєю найкращою подругою. Але Джудіт повернулась, а подруга ні. Правда є одне але. Джудіт повернулась німою. Від неї відвернулися всі знайомі та рідні. Навіть рідна мати. Проте одного дня всі таємниці спливають на поверхню і перед Джудіт постає тяжкий вибір: продовжити мовчати чи відновити свій голос незважаючи ні на що.

Сюжет з дуже глубоким та тяжким сенсом. Історія про відношення суспільства до тих, хто має вади. Про неприйняття себе. Про осуд. Найбільше мене засмутила ненависть зі сторони матері Джудіт.

Історія іде від обличчя першої особи до когось, але ми не розуміємо до кого. Проте потім ми все зрозуміємо.

Дуже захоплююча та щемлива книга, яка нікого не залишить байдужим і навіть найприскіпливіший читач проникнеться історією Джудіт та буде їй співчувати.

А ще хочу виділити фразу, яка мене дуже зачепила.
«Промовчати - це теж відповідь. А сказати - інша. Брехня може тебе захистити. Та чи повіриш ти тому, що хочеш почути? Якщо скажу правду, стану огидною тобі. Ще більше, ніж зараз»
Джудіт.. Моя мила та бідна Джудіт. Вона світла як промінчик сонця.