Моя сьогоднішня розповідь буде про роман американського письменника Томаса Бойла «Музика води», яку видало Видавництво "КСД" в перекладі Андрія Зорницького.

Наприкінці ХVIII-го століття в Англії було створене Африканське товариство, яке мало сприяти експедиціям до Африки з надією виявити маршрут річки Ніґер. І от у 1795 році з цією метою до Африки відправляється двадцятип‘ятирічний шотландець, емісар Його Королівської Величності Георга ІІІ та всієї Британії, Мунго Парк. Його партнером у цьому небезпечному і авантюрному підприємстві стає сорокасемирічний африканець на ім'я Джонсон. Цей чоловік мав нетипову долю, як для вихідця з африканського континенту. Бо, бувши проданим у рабство ще у дитячому віці, зумів здобути освіту та гідний статус у цивілізованому світі. Та, знаючи мови африканських племен, їх звичаї і орієнтуючись у географії, Джонсон стає ідеальним провідником, товмачем, драгоманом та порадником для юного і запального Мунго Парка. Їхня експедиція тривала два роки і сім місяців. Всі ці небезпечні пригоди та страшні поневіряння двох несамовитих, одержимих та авантюрних людей теренами західної Африки Томас Бойл описує у першій частині свого роману, яка має назву «Ніґер».

Паралельно з описами «африканської одіссеї» Мунго Парка автор подає читачеві ще дві сюжетні лінії. Перша присвячена долі нареченої Мунго - юної шотландки Ейлі Андерсон. Вона дуже логічно і гармонійно поєднується з основною канвою сюжету. А друга лінія виглядає абсолютно автономною і ніяким чином не пов’язана з головним героєм роману. Вона описує долю лондонського авантюриста Неда Райза, вихідця з найбідніших прошарків британського суспільства. Нед Райз і Мунго Парк - люди абсолютно різних світів, єдине чим вони схожі - це те, що обидва практично ровесники і виросли в Британії в один і той же час. Їхні долі пролягали наче дві паралельні прямі, які ніколи б не мали перетнутися. Але вони таки перетнулися. Та про це читач дізнається лише у третій частині роману, яка називається «І знову Ніґер».

Тож, як ви зрозуміли, наш герой Мунго Парк відправиться на береги чорної ріки вдруге. Та й хіба могло бути по-іншому! Слава, що звалилася на дослідника після повернення до Британії, вже не давала того драйву, що попервах. Пережиті в Африці небезпеки та страшні випробування забулися. І Мунго Парк став нудити світом, розуміючи, що не зможе жити, якщо не доведе свою справу до кінця та не дізнається куди ж пливе і де закінчується та таємнича і незвідана ріка Ніґер. І от 19 січня 1805 року почалася друга африканська експедиція Мунго Парка, в яку він вирушив уже з цілою командою помічників та в чині капітана. Цій подорожі автор присвятив третю частину роману.

Друга ж частина роману описує життя Мунго Парка між цими двома мандрівками. Вона розповідає про те, як складалося його життя після повернення на батьківщину, про його випробування славою і, найголовніше, про те, як склалися стосунки Мунго та його нареченої. Вона називається «Ярроу» за назвою ріки, що протікає у Шотландії, де і провів роки поміж двома експедиціями головний герой роману.

Признаюся, що коли я почала читати книжку, то думала, що Мунго Парк - герой, вигаданий автором, як ключова фігура захопливого сюжету про небезпечні та авантюрні пригоди. Моя цікавість до місця розгортання подій потягнула мене заглянути у Вікіпедію. І от, читаючи про ріку Ніґер, я відкрила для себе те, що Мунго Парк - це реальний дослідник, який справді був першовідкривачем африканської ріки для європейців. Тож я випадковим чином дізналася про те, як склалася доля Мунго Парка ще на початку читання роману. Для мене це не стало жодною проблемою чи розчаруванням. Я не боюся таких спойлерів. Для мене головним у книжці є не чим все закінчиться, а як розгортатимуться події і в який спосіб про це описує автор. Та тих читачів, які болісно переносять заздалегідь відомий фінал, застерігаю іти моїм шляхом і шукати інформацію в Інтернеті. Пишу про це, бо передбачаю, що така спокуса буде у багатьох. Адже більшість людей, так само як і я, мають дуже приблизне уявлення про Африку, її географію та її мешканців. Цей континент і досі є такою собі Terra incognita, незвіданою землею. Ну а що вже говорити про часи на зламі ХVIII-XIX століть. На той період справжній маршрут ріки Ніґер був таємницею. Тож Мунго Парк став першим європейцем, що пройшов вздовж течії річки. Він встановив, що Нігер тече на схід, а потім різко повертає на південь до Атлантичного океану і не має ніякого відношення ні до Сенегалу, ні до Гамбії. Бо ж раніше європейці вважали, що Нігер розділяється на ці дві річки.

Та не Африкою єдиною. Для мене книжка відкрила багато чого про тодішнє життя Британії. Я навіть не уявляла наскільки соціально розшарованим, несправедливим і жорстоким було тодішнє британське суспільство. В державі, що мала столітні традиції парламентаризму, життя певних прошарків суспільства було не менш жахливим аніж диких племен африканських тубільців. І це видавалося нонсенсом. Тотальна бідність та жебрацтво, нещадна експлуатація дітей, їх калічення заради заробітку, смертна кара для бідняків за будь-які проступки - це реальна картина Британії кінця ХVIII століття.

Але роман є не лише описом пригод першовідкривача Африки чи життя британського суспільства часів Георга ІІІ. В ньому закладені дуже глибокі загальнолюдські сенси та психологічні дилеми. І це ще більше поглиблює його вартісність.

Цю книжку я читала доволі довго, цілих одинадцять днів. Ще б пак, 640 сторінок щільного тексту майже позбавленого діалогів. Але та насолода, з якою я її поглинала, може порівнятися хіба з реальною мандрівкою незвіданими землями. Автор настільки майстерно описав всі події, що було відчуття реальної присутності. Але не думайте, що це було легке читання. Аж ніяк! Інколи мороз ішов по шкірі від опису тих жаских ситуацій, які довелося переживати героям книги. Біль, голод, страх, кров, смерть були незмінними супутники тогочасних дослідників незвіданих країв. Людям зі слабкими нервами варто добре подумати чи братися за читання цієї книжки. Недаремно на ній є позначка вікового цензу «18+». Але автор настільки цікаво та іронічно все це описує, що немає анінайменшої відрази до читання. Тут мушу відзначити й фаховість перекладача. Він просто перфектно передав «дух і літеру», закладені автором. Багата лексика та красиве й милозвучне творення речень щонайкраще передають атмосферу перебігу подій.

Заради справедливості мушу попередити тих, хто прагне у книжці динаміки та екшену. Тут ви явно цього не знайдете. Розповідь, не дивлячись на захопливий сюжет, розгортається повільно та неспішно і протікає повагом, наче води могутнього Ніґеру. А на тих читачів, які, як я, люблять подібний спосіб викладення, книжка точно справить незабутнє враження.

Знаєте, коли в сучасних умовах нам достатньо кількох натискань на смартфоні, щоб дізнатися будь-яку інформацію про що завгодно, ми навіть не задумуємося скільки треба було докласти зусиль дослідникам минулого, щоб добути цю інформацію. Ціною неймовірних зусиль, потом і кров’ю дісталися людству знання, які сьогодні ми приймаємо, як очевидність і даність. Не одне життя було покладено на вівтар науки. І це вартує великої поваги та вдячності. Можливо саме тому я з величезним захопленням розповідаю вам сьогодні про книжку «Музика води», яка є прикладом перфектного опису історії дослідження нових земель, ода жертовності заради пізнання та оспівування вічного поклику мандрів.