Усі ми в якійсь мірі заручники обставин, долі, оточення. Але кожен з нас по різному це усвідомлює та сприймає.

Кобо Абе подав нам для роздумів глибокий філософський роман про свободу та вибір людини. Увесь роман — це суцільна метафора на наше життя.

На перший погляд сюжет здається доволі химерним — ентомолог із Токіо вирушає на пошуки рідкісних комах, зупиняється на нічліг у забутому Богом селі, де люди живуть на дні піщаних ям. Він не може втекти, його не відпускають мешканці села. Він — бранець. До того ж постійно згори насуває піщана лавина. Відтак щоденна рутина наздоганяє його — безпорадна боротьба вигрібати пісок.

Якщо дивитися глибше, саме так і влаштоване людське життя. Багато людей саме так і живе: дім-робота, робота-дім, ані крок вліво, ані вправо, щоденне вигрібання піску як важка монотонна праця, що не приносить по суті, ніякого задоволення життям. Сіра буденщина. Так переважно улаштоване суспільство.

Ця алегорія й проглядається у романі Кобо Абе — те як безперервна течія піску нагадує перебіг нашого життя, яке ми проводимо в одноманітній рутині, замкнуті у своїй самоті, кожен на дні своєї ями. Розгрібаєш його щодня, без цілі, витрачаючи дорогоцінний час та сили.

«Хоч би як довго ви працювали, а цій роботі не буде кінця»

Але гляньмо на це багатогранніше, адже все залежить від нашої внутрішньої свободи. Можна на волі відчувати себе як у клітці, а можна й у ямі почуватися вільним. Одноманітне життя в ямі нічим не відрізняється від рутинного життя в Токіо. Та сама щоденна праця. Чи є сенс щось змінювати?

Цю книгу треба відчути, прожити, читаючи рядок за рядком, упіймати суть, ідею, закладену автором, відгадати приховану загадку. Що хотів автор нам донести — кожен зрозуміє це по-своєму.

Кінцівка роману вище сприйняття. Це як трансформація себе, переосмислення свого життя.

«завжди здається, що чуже життя солодше... Що це за життя? Цього ж ніхто не знає. Ех, краще бути по горло заваленим роботою і не думати про все це»

Ми можемо розмістити свій внутрішній мікросвіт у безмежному світі і завести його на повну потужність, а можемо зламатися і скиглити решту життя