Донедавна Чорнобильська трагедія вважалася найбільшою техногенною, екологічною, соціальною катастрофою людства. Разом з тим -найнедбалішою, найнедолугішою помилкою правління СРСР.

Та тепер ствердно можна казати, що це беззаперечно був ще й геноцид. Черговий геноцид українського народу.

Дешевий атомний реактор, збудований похапцем нашвидкоруч поблизу міста-двомільйонника. Експеримент з понаднормового вироблення електроенергії напередодні травневих свят.

Володимир Яворівський ще у 1986р.одразу після вибуху провів паралелі у злочинах проти людяності між Чорнобильською трагедією та голодомором 33-го.

Саме тому й художній роман автора «Марія..." так тісно переплітається із твором про голодомор «Жовтий князь" Василя Барки. В центрі даного твору сім'я Мировичів, і вже з перших сторінок постає перед читачем відчуття назріваючого невідступного вимирання роду. Як і в родині Катранник один за одним, йдуть у небуття дорослі. Залишаються жити лише діти. Діти як символи продовження роду, життя...

Трагедію родини Мировичів В. Яворівський підніс до рівня національної. Лише тоді коріння не вимре, якщо українці будуть «орієнтуватися на оновлення й удосконалення свого духовного світу, на виховання високоморальних, благочестивих громадян, які шанують батьків, звичаї, традиції, обряди свого роду»

Бо «Ми зі своїм Чорнобилем нікому не потрібні…» Це було з голодомором, Чорнобилем, таке ж відчуття тепер.

«Що нас жде? 70 років тільки й те роблять, що нищать, нищать Україну різними способами, але як цілеспрямовано! Від «великого перелому» та голодомору, та 37-го, та воєн і аж до Чорнобиля! Як же ми живемо? І хочеться думати, що житимем на зло всім катам, розпинателям...

Житимем, братове? Житимем!!!»

Чорнобильська трагедія стала останнім загнаним цв'яхом у домовину розвалу СРСР. Так може й теперішня війна стане гранню - катарсисом,
після закінчення якої розпочнеться нове життя нації?