Так, сьогодні поговоримо про книгу "Бог завжди подорожує інкогніто", і не те щоб це буде дуже приємна розмова. Книгу одразу можна віднести до "охудожненої" психологічної літератури з поцілом на підтримання впевненості у собі, тому зайде вона читачу чи ні - залежить в першу чергу від емоційного стану читання.

Невеличке інтро: головний герой, розчарувавшись у своєму житті, вирішує стрибнути з Ейфелевої вежі і покінчити з цим. Проте зустрічає там незнайомця, який каже "тобі все одно нема чого втрачати, давай ти місяць робитимеш мої завдання, якщо не перехочеш потім помирати - я сам тебе звідси зіштовхну". Погоджується звісно

🤷‍♀️ Далі всю книгу ми спостерігаємо зростання його впевненості у собі, з кожним новим виконаним завданням, проте дуже часто хочеться закотити очі зі словами "ти шо, ти шо" 🙄

Зараз зрозумієте, про що я. Тож робимо так: я пишу тезу - ви закочуєте очі і кажете "ти шо, ти шо"

🙄 🔹посідаючи посаду рекрутера, останнього за рейтингом в своїй компанії, за тиждень розібрався у функціонуванні фондового ринку і обвалив акції компанії (давайте, всі разом: "ти шо, ти шо" 🙄)

🔹відвідавши лише одне заняття з ораторського мистецтва (і те - з підставними глядачами), впевнився в собі настільки, що вирішив висунутись на пост генерального директора і виступати перед акціонерами компанії ("ти шо, ти шо" 🙄)

🔹з першого ж виступу, використовуючи досить популістські фрази, переконав голосувати за нього ("ти шо, ти шо" 🙄)

🔹акціонери, які вклали свої гроші в компанію, довірили керування нею чуваку без досвіду керування навіть невеличною командою ("ти шо, ти шо" 🙄)

🔹той, хто весь час давай йому ці завдання, виявився батьком головного героя ("ти шо, ти шо" 🙄, оце так поворот)

🔹і цей батько в кінці вирішив померти, залишивши головному герою чималенький спадок ("ти шо, ти шо" 🙄)

Тож мета книги ніби і хороша, але особисто мені ці "ти шо, ти шо" 🙄 псують всі враження.

Тож, якщо вам стало цікаво це прочитати - напишіть мені, поділюся книгою, а потім ви розкажете мені свої враження 😉 #club11july ❤️