Весь досвід мого читацького життя, а це понад пів століття, починаючи з другої половини минулого і донині, давав упевненість в незмінній якості шведської літератури. Нехай цей жарт, непідвладний спростуванню, залишиться істиною аж до останнього дня. А причина тому проста: в своєму дитинстві, яке не здається мені аж таким віддаленим, книжкою, прочитаною неймовірну кількість разів, стала повість шведського автора – Уллє Маттсона «Бриг «Три лілії»». Жодну іншу я не читав стільки ж, за винятком хіба Біблії і пари дитячих книжок мого друга, які мав честь допомагати відредагувати і підготувати до друку. «Пьольса» - друга за життя шведська книжка. Нехай їй не судилося стати настільною, за шведів я спокійний – нехай пишаються шведськими письменниками, як ми своїми. Ліндґрен прожив плідне творче життя, почавши з поезії, залишив кілька серйозних прозових творів і отримавши за них декілька почесних премій.

          Великі нації є такими в науці і мистецтвах, достатньо згадати Альфреда Нобеля. В літературі? Хтось вже згадав прізвище Ліндґрен в контексті дитячої прози про таку собі Пеппі, під іменем – Астрід. І тут наш сучасник - Торґні Ліндґрен, який з ХХ століття переніс свою творчу активність і в ХХІ, і «заварив» в ньому свою «Пьольсу». Що означає це слово? Національну шведську м’ясну страву, для приготування якої не існує класичного канонічного рецепту.  Пьольса у них, як персональний код українців: скільки людей здатні приготувати борщ, стільки існує різний його варіантів. І, ясна річ, знайшлися пара персонажів віку приблизно трохи більш середнього, які в нетривіальний спосіб разом проводили своє дозвілля. Ті диваки співали дуетом і подорожували північчю країни, куштуючи там-сям варіанти пьольси. Письменник був би простаком, обмеживши сюжет суто споживацькими інстинктами своїх героїв. Ні! По перше, історію двох приятелів він викладає від імені безіменного автора, чию творчість колись визнали неправдивою і шкідливою аж настільки, що йому навіть заборонили творити пером, тому десятиліть так із сім він накопичував творчій потенціал, аж до смерті редактора-тирана. Скільки років було персонажу-Х на момент зняття табу? Треба розуміти, приблизно років 100+.

          Ліндґрен наситив роман таємничими образами, наклавши сюжет на не зовсім зрозумілі історичні події, які мали місце в Швеції і Європі взагалі. А цілком зрозумілі огорнув серпанком таємничості. Скажімо, спалах захворюваності на сухоти наприкінці 40-х років минулого століття. Ще одна таємниця того ж періоду – доля військового злочинця Мартіна Бормана. Не зважаючи на винесений йому смертний вирок, сліди Бормана загубилися, породивши різноманітні версії. Ліндґрен по своємк інтерпретував долю зниклого, перемінивши і перетворивши його на торговця текстилем – Роберта Мазера. В тому своєму житті Мазер-Борман, безумовно, був злочинцем, а в новому він переродився на комерсанта, співака і шанувальника пьольси. Химерний і в той самий час захоплюючий роман, з постійним обігруванням особливостей приготування національної страви, епідемією туберкульозу і пов’язаними із цим смертями, несподіваними поворотами доль  головних героїв, з тими, хто аж до кінця роману залишається таємницею – загадковими персонажами, чиє призначення в романі важко розшифрувати. Чи не навмисно Ліндґрен все так перекрутив, щоб читач, перегорнувши останню сторінку, повернувся до початку книжки і спробував в усьому розібратися, роблячи нотатки? Мені трапилася, принаймні одна, версія непоганого критика, уважного читача. Але я не беру її за основу свого коментаря. Мені цікаві власні думки інших читачів. Хто наблизився до розуміння «Пьольси»? Адже написано її добротно і стильно, і створено блискучий переклад  Наталією Іваничук.

          Отака інтрига!