Мій перший ліванський, точніше – лівансько-канадський, автор напевно залишиться в пам’яті завдяки незвичайному для прозаїка стилю, коли в одному послідовному тексті зустрічаються діалоги героїв різних часових рамок, коли за словами персонажа теперішнього часу йдуть слова героя багаторічної давнини. Але до цього можна швидко прилаштуватися, не втрачаючи суті роману. «Пожежі» - це про сімейну трагедію в результаті війни в Лівані. Прекрасна країна, яка могла би стати прикладом толерантності для різних цивілізаційних формацій на планеті. Хоча, елементарне знання ситуації в країні – допоміжне тло і самостійна робота для кожного читача. А на першому плані – заповіт матері, зачитаний нотарем її дітям-близнюкам. Дітям, які на момент смерті матері не знали ні свого батька, ні історії своєї родини і ставилися до матері, м’яко кажучи, не надто добре. Та й сам заповіт містив умови  ексцентричного характеру. Нотаріусу довелося докластися зусиль дипломатичного рівня, щоби діти – син і донька почали пошук, заповіданий їм мамою. Син розшукував батька, а донька – ще одного таємничого старшого брата. Обіцяю, кінцівка роману приголомшуюча і, головне, ставлення дітей до матері кардинально змінилося.