«Переслідування Аделіни» - книга не для всіх. Підійде прихильникам даркроманів і тим, хто сприйматиме все не надто близько до серця, розуміючи, що описане - вигадка автора. Коли я взялася читати «Переслідування Аделіни», мене зацікавила тема сталкінгу. Протягом книги авторка намагається створити відповідну похмуру атмосферу, тримати в напруженні. І на початку мені це навіть сподобалося. Тільки я й не здогадувалася, що це буде романтизація жорстокості і насильницьких стосунків. Як же пояснити те, що головну героїню гвалтують, а їй це навіть подобається. А авторка намагається відбілити гвалтівника, пояснюючи його поведінку роботою і тим, що він намагався показати себе в максимально невигідному світлі для того, щоб сподобатися. Лінія з розслідуванням про бабусю була зайвою. Раптово почавшись, так раптово і закінчилась. Книга читалася легко мабуть тому, що я сприйняла її як художню вигадку автора. Сподобалось оформлення з чорним зрізом. Можливо, дам даркроманам ще один шанс, але продовження Аделінки не читатиму, хоча оформлення другої частини теж досить красиве.