Знаєте, я трішки в розгубленому стані зараз. Ні, історія мені сподобалася, і сюжет, і подача, справа в емоційному плані. Я не відчула все так, як має бути. Для мене вона виявилася якоюсь рівною. Я співпереживала, злилася, пишалася та раділа з героями, але всі ці почуття були в голові, бо до цього спонукає момент чи вчинок. А от в середині якось не відгукнулося нічого. Сподіваюся, ви розумієте про що я. Вони – минуле один одного. А зараз вона працюють разом. Так, у долі своєрідне почуття гумору. Та можливо це не насмішка долі, а шанс все виправити. Вона не одразу впізнала його, а може підсвідомо ігнорувала той факт, що вони не лише були знайомі, а й мали свою історію. На жаль, трагічну. Колись він сильно образив її, зробив боляче, зруйнував віру в кохання. Після того вона більше нікому не довіряє та не підпускає до себе. Та до того, як вона дізналася хто він, серце вже встигло відреагувати на чоловіка. Колишні, тільки зародженні та розбиті почуття почали відроджуватися. От тільки які саме – кохання чи ненависть? Дівчині важко розібратися, що ж вона відчуває і чого прагне. Як і не розуміє самого чоловіка. Тоді, вона важко пережила його вчинок, а через збіг обставин все стало ще гірше. Вона була зламана та в той же час, він зробив її сильнішою. Ніби пробудив ту її частинку, що спала. Вона стала більш сильною та амбітною. Як би дивно це не звучало. Вона знайшла сили піти за мрією, про яку перестала мріяти. Та зараз, зустрівшись з минулим, вона знову стає тією дівчинкою, що принизили. Душа потребує помсти, а от серце… Та залишається питання, чи пам'ятає він її. Вони обидва були пригніченим чимось, і всі це помічали. Випадково вона дізнається, що він теж знає хто вона і наважується заговорити про це. Та все пішло не за планом, якого, в принципі, і не було. В кожного з них, була своя правда наслідків того дня. Що робити, коли не лише ти постраждала від дурного вчинку підлітка? Що робити, якщо виявиться, що ти не знаєш всієї правди що було після? І що робити, якщо йому теж дісталося… Вони обидва зранені. Та здається, лише вони й можуть зцілити рани один одного. Вона знайомиться з чудовим хлопцем. Він був би їй чудовою парою, та серцю не прикажеш, кого кохати. Так, з ним буде спокійно і він не образить. Чи не цього вона хоче? Вона хоче бути поряд з тим, хто здається, уникає її. До кого тягне і біля кого так спокійно. Та все ж вона погоджується спробувати. Та в неї є свій мотив. Я чесно не розуміла чоловіка. Мені конче не вистачало його думок. Коли він її впізнав? Що відчув? Чому поводив себе так, це трішки пояснюється в кінці, але цього мало. Що він відчував кожного разу, коли вона поряд. І ще багато чому… Та й в цілому, трішки більше його хотілося б. Його поведінка дивна. Він то робить крок вперед, потребує її, і одразу два назад. Своїми вчинками він робить боляче не лише собі. Він знову грає з нею. І вона б залюбки пограла з ним, якби тільки знала правила гри… Для себе вона вже прийняла рішення. Вона знає чого бажає та готова зробити крок вперед, боротися. Та не знає чи є в цьому сенс. Чи потрібно це йому. В цій історії сильнішим героєм є саме Віка. Вона не зламалася тоді, вона попри все робить кроки назустріч зараз. Навіть коли він закривається та відштовхує, вона продовжує йти. Він же слабкий. Чи скоріше зламаний власним же вчинком/наслідками. І поки вона бореться з ним, він бореться сам із собою. Він думає, що окремо буде краще. Їй без нього буде краща, та не задумується про те, що вона сама не хоче без нього. Що без нього їй гірше ніж з ним. Проте мені дуже сподобалося, що навіть після чергової сварки, коли вона потребувала його він був поряд. Він ніколи не говорив про почуття, та його вчинки, деякі, та погляди говорили яскравіше. Та їм не вистачало саме розмови. Відвертої розмови про те що хвилює. Про те що відчувають. Замість цього вони займалися самокопанням та припущеннями. І поки дівчина боролася за них, він все глибше занурювався у свою мушлю. Свідомо відгороджується від неї. Повертається у світ, ще він не вартий щастя. Я дивуюся, як їй вистачило сил продовжувати в одиночку боротися. Та я пишаюся нею. Сподіваюсь, він цінуватиме це та більше не буде закриватися. Що їй не доведеться шкодувати про це. Не дивлячись на помилки, вони варті щастя. Спокою. В життя так важливо вміти пробачати…себе. Вміти відпускати минуле, що стоїть на заваді майбутньому. На жаль, це не завжди так просто, як здається на словах. Проте так необхідно. Єдине, в кінці я трішки розізлилася на неї, коли вона сама пройшла такий шлях до точки, в якій вони опинилися з ним. Але все ще залежала від думки його батька. Тобто якби він був проти, вона б прийняла це і все покинула. Чи жила б в очікуванні згоди…