У далекому 2006 році цей твір наробив галасу. Ми закінчували університет, слухали лекції з української мови, однак лекторка настільки були вражена «Кодом Да Вінчі», що щоразу на парах переказувала нам його зміст. Тоді ще не було інтернету, тож ми наївно вірили, що нам розповідають про якесь історичне відкриття, а не переказують сюжет белетристики. Тим не менш, кінофільм із Томом Хенксом і Одрі Тоту за декілька років пішов на ура, а ще за років десять я таки придбала собі книгу. Читала із захопленням, хоча часто не розуміла, як події між собою повʼязані і чому герої постійно кудись поспішають. Для чого бігти, летіти вночі кудись, коли можна спокійно посидіти і проаналізувати наявні факти? Однак тоді це був би не Ден Браун! Тож історія Джоконди і вбивство у Луврі лише додають драйву.