"Що з тобою сталося?" Опра Вінфрі

"Нажаль, чи, нащастя, наше минуле дуже вагомо впливає на майбутнє, у словах, діях, реакціях..."- теза з книги, з якої на мою думку корисно почати своє ознайомлення з тематикою психології. Це була моя перша спроба знайти раціональну наукову психологічну літературу, яку б було захопливо читати. За рекомендацією соціальних мереж мою увагу привернула саме ця книга, оскільки містила в собі не лише сухі заключення науки психологія, але й була частково автобіографічною-Опра Вінфрі відома американська телеведуча та ініціатор власного шоу, де обговорює найтравматичніші теми з життя зірок. Вона поділилася, як зазнавала насильства у своєму дитинстві та, якою незацікавленою у житті доньки була родина, навіть коли дівчина втекла з дому. Болючі спогади залишили жахливі відбитки на майбутньої телеведучої, які вона пропрацьовувала роками з психотерапевтом-Брюсом Перрі, який став співавтором книги. 

Це книга у формі діалогу, в який було додано чи не усі знання, які Опра отримала під час власного лікування.Тут є термінологія, і особиста рефлексія, і історії інших пацієнтів лікаря Перрі. Саме ці розділи були моїми улюбненими та дійсно чомусь змогли навчити. Наприклад, якщо раптом ви цікавитеся постравматичним синдромом та, як він виникає після війни тут змальовані доволі цікаві приклади, в яких чи не кожен з нас упізнає свої почуття...Найбільшу увагу у книзі приділено роботі мозку людини, яка підкріплюється схемами та статистикою, але часом виглядає заскладною та незрозумілою для людини, котра раніше цікавилася психологією на "любительському" рівні. Важливою була згадка про те, що травма — це не клеймо і не вирок. Так, вона впливає на наші реакції, навіть тіло. Але водночас книга відкриває шлях до зцілення, підкреслюючи роль безпечних стосунків, співпереживання та доводить,що формування характерного стану людини починається з дитинства. "Ми всі потребуємо свідка нашого болю"-звучить, як слоган видання. Якщо подивитися на книгу раціональніше, то вона залишила для мене неясність: сподобалася чи ні? Часом читати було нудно, особливо, в тих моментах, де Опра буквально повторювала слова лікаря ще раз, не знаю, можливо для того, щоб збільшити кількість сторінок у книзі, а можливо, тому що після діалогу його ніхто правильно не відредагував. Але особисто я, очікувала знайчно більшого. Свого часу, довкола цієї історії був несамовитий ажілтаж, підкріпленний "фігурою" Опри Вінфрі, як головної амбасадорки та борчині за права жінок, але її трохи перехвалили. Може, вона не припала мені до душі, тому що я так і не знайшла відповідей та ні питання, котрі шукала, а може тому, що написана досить сухо. Тут вже питання смаку, але це точно не та історія, котру я б перечитала ще раз, подобалися лише мотивуючі рекліки, котрі чомусь з'явилися лише у останніх розділах, на кшталт: "Кожна людина - це історія, яку варто почути, а не лише оцінювати". Бо в цьому і є правда емпатії в людських стосунках.