Вище крокви, теслярі! Сеймур: Вступ

Ця книга — спроба почути, як звучить мовчання людини, яку вже неможливо запитати ні про що. Селінджер пише не про події, а про присутність, яка лишається після втрати. “Вище крокви, теслярі!” і “Сеймур: Вступ” — два тексти, що з’єднані однією тінню: Сеймуром, старшим братом, чия відсутність відчутніша за будь-яку появу. Перша повість — це рух крізь незручність, людську розгубленість і майже комічні ситуації весільного дня. Але під легкою іронією ховається напруга: молодий чоловік спостерігає, як світ намагається зрозуміти людину, якої вже немає поруч. Селінджер майстерно показує, як соціальна ввічливість і духовна глухота співіснують у межах одного діалогу. У “Сеймур: Вступ” тональність змінюється. Текст стає схожим на довгий лист або сповідь. Тут немає кульмінацій, лише потік спогадів, у яких любов і роздратування, вдячність і заздрість існують поруч. Сеймур постає не як герой, а як дзеркало, у яке боляче дивитися. Селінджер уникає прямоти. Його мова наче складається з подихів, пауз, дрібних зсувів інтонацій. Замість висновків — натяки, замість пояснень — відчуття. У цьому є його чесність: він не прагне створити портрет, а лише фіксує неможливість його створення. “Вище крокви, теслярі! Сеймур: Вступ” — це книга про близькість, яка не рятує, і про пам’ять, що ніколи не буває спокійною. Селінджер пише не про те, як зрозуміти іншого, а про те, як жити з тим, що зрозуміти не можна.