Замок капелюшника

Це історія про те, як людина зводить фортецю зі своїх амбіцій, а потім сама опиняється в ній замкненою. Головний герой будує власне «я», відкидаючи все, що здається зайвим. Виходить споруда міцна, але без вікон. У ній немає місця ні світлу, ні живим голосам. Містечко не зображене “милою декорацією” чи “темним тлом”. Місто не засуджує й не підтримує, воно просто існує поруч. Його байдужість іноді страшніша за будь-яку критику. Головна ідея роману постає як поступове відчуття: надмірна відданість удачі може стати різновидом ізоляції. Кронін показує, що успіх — це точка, після якої потрібно навчитися жити заново.