Поезія війни

Раніше знала про Вікторію Амеліну як активістку, що загинула два роки тому. Жертва цієї війни. Тепер знаю її як письменницю. Читала її малу прозу і плакала, сьогодні ознайомилася з поезією. Це поезія війни. Нашого сьогодення, що триває майже чотири роки. Тут вірші, починаючи з 2022 року і до загибелі авторки. Повітряна тривога як неминучість. Всі живі після відбою - і це щастя. Віра у світле майбутнє по завершенні війни. Особливо гостро звучить фраза про короткозорість жінки, яка нібито побачила майбутнє. У поезії про двох жінок і собаку. Тут згадано іскандери, що насуваються на місто. На мить побачила майбутнє. На мить .

І все ж поезія Амеліної сповнена вірою, що вона доживе до кінця кінця війни. … Не дожила.