Вайбова рецензія 10.0. Золотий фонд укр-двіжу

О, ну нарешті ми базарим про Золотий фонд українського двіжу. Якщо ти не читав «Тореадорів з Васюківки», то ти взагалі бачив життя? Це ж наш локальний «Stranger Things», тільки замість Демогоргона  колгоспний бугай Петька, а замість паралельних світів  кукурудзяні джунглі.

Нестайко в частині про Робінзона Кукурузо замутив такий ситком, що голлівудські сценаристи мають просто піти на пенсію. Це розповідь про те, як два пацани, Ява і Павлуша, вирішили, що бути просто школярами - це занадто мейнстрімно і треба влаштувати собі виживання на максималках.
Пацани вирішили прорити тунель. Це ж ідеальна інженерна мисля! Але коли туди провалилася п’ятипудова свиня Манюня, стартап перетворився на техногенну катастрофу місцевого масштабу. Виплата репарацій діду Вараві - це окремий вид болю.
Потім вони вирішили втекти на «безлюдний острів» посеред плавні, це був реальний тест на мужика. Жодного вай-фаю, жодної маминої зупи з пампушками. Тільки ти, кукурудза і комарі розміром із дрон. Це чистий соуп-опера про те, як романтика дикої природи розбивається об реальне бажання поїсти нормальної їжі вже через дві години.
Та і ваще Ява і Павлуша - це еталонний дует. Один - вічний двигун із шилом у дупі, інший - голос розуму, який все одно підписується на весь крінж. Їхня дружба - це база, на якій тримається весь цей всесвіт. Вони сваряться, б’ються, але коли треба рятувати собаку чи виправляти факапи, то вони як один механізм.

«Тореадори» - це кращий антидепресант. Нестайко викупив головну фішку: дитинство - це коли кожен день ти можеш або стати героєм, або отримати на горіхи від батьків, і обидва варіанти - це круто. Це книга про справжню свободу, коли твій найбільший страх - це не іпотека, а те, що дід Варава побачить тебе в своїх кавунах.