Соковите ретро і Тарантіно по-українськи

Зірка розшукової поліції Іван Карпович Підопригора вирішує піти на пенсію. Він купує хутір на Полтавщині, мріє про тихе життя, сад та свиней. Але кримінальний світ плював на його плани. Дуже швидко провінційний спокій летить шкереберть, і Підопригора стає приватним детективом, розплутуючи справи різного калібру: від сільських крадіжок до маніяків і кривавих змов.

Соковите ретро і Тарантіно по-українськи Івченко робить чудову річ: він здуває пил із вітчизняної історичної прози, яка часто грішить надривним трагізмом. Це не історія про страждання, це драйвовий, іронічний ретро-бойовик. Атмосфера епохи передана так, що ти буквально відчуваєш запах пороху і чуєш брязкіт монет у шинку. Текст хуліганський, наповнений смачним сленгом. Підопригора - такий собі мікс Шерлока та Джеймса Бонда, який спочатку б’є в щелепу, а вже потім озвучує дедуктивні висновки.

Але давайте без ілюзій, текст має свої вразливості. Перший об'єктивний мінус - синдром «Мері Сью». Іван Карпович занадто ідеальний. Він завиграшки розкидає натовпи бандитів, а жінки мліють від одного його погляду. Через цю термінаторську крутість швидко зникає інтерес: ти просто знаєш, що герой вийде сухим із води, навіть не зім'явши костюма. Другий нюанс - кліповість. Перша книга циклу - це збірка окремих справ-оповідань, а не цілісний роман з довгою, наскрізною інтригою. Крім того, другорядні персонажі тут часто працюють як карикатурні стереотипи чисто для комедійного фону.

Це все ж якісний, проте посередній авантюрний фаст-фуд, який тримається на харизмі головного героя та чорному гуморі.

Буде цікаво читати фанатам бадьорих історичних детективів та тим, хто шукає колоритну, не нудну книгу для відпустки чи довгої дороги.
А от любителям глибоких психологічних трилерів та історикам-пуристам, яким важлива академічна точність деталей, а не хуліганський екшен не підійде.